ПОРАДИ КЕРІВНИКУ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПОДОЛАННЯ МОБІНГУ СЕРЕД ПІДЛЕГЛИХ

Мобінг як чинник руйнації професійного здоров’я вчителя

МОБІНГ ЯК РІЗНОВИД ПСИХОЛОГІЧНОГО НАСИЛЬСТВА В ТРУДОВОМУ КОЛЕКТИВІ

Вас часто і, на вашу думку, безпідставно критикують, ігнорують ваші успіхи, перебільшують прорахунки? Вам здається, що ставлення до вас з боку колег і керівництва є упередженим? Ви часто отримуєте від співробітників необхідну інформацію в останній момент або тоді, коли вона вже неактуальна? Ви відчуваєте себе в ізоляції? Ви є об’єктом пліток, насмішок і образ? Що відбувається?

Ймовірно, ви – жертва мобінгу!

Мобінг (від англ. to mob – переслідувати, нападати гуртом) – це психологічний терор, тиск, цькування співробітниками свого ж колеги.

Чому виникає мобінг?

Причини можуть бути різними.

• Ви – новий член колективу. Щойно прийшли на роботу і відчуваєте, що тут вам, м’яко кажучи, не раді.
• Можливо, через те, що ви зайняли місце іншої людини, яку любили в колективі й не хотіли її звільнення. У такому випадку негатив від ситуації, що склалася, автоматично переноситься на вас, хоча жодної вашої провини тут немає.
• Або через те, що колеги відчувають ваш потенціал і не хочуть вашого просування по кар’єрних сходах. Хтось хотів обійняти посаду, що дісталася вам, і тепер намагається усіляко довести вашу неспроможність.
• Чи ви не приймаєте правила, встановлені в колективі, й таким чином одразу провокуєте бажання вас позбутися.

Ви давно працюєте в колективі й раптом почали відчувати себе небажаною персоною? Що може бути причиною? Можливо, керівник хоче, щоб ви звільнилися. І мобінг – це спосіб, який дозволить, не застосовуючи офіційних заходів, змусити працівника піти. Ймовірно, ви перешкоджаєте чийомусь кар’єрному зростанню.

Або ви – неординарна особистість, яка своєю зовнішністю чи поведінкою дратує оточуючих, що не готові прийняти того, хто відрізняється від них.

Проте завжди слід пам’ятати, що реакція на нашу поведінку є відповіддю на те, що відбувається. Ми власними вчинками можемо провокувати неприйняття. Не так часто жертвою мобінгу стає привітна і доброзичлива людина.

Чим небезпечний мобінг?

Страждають жертви мобінгу. Ізоляція й цькування можуть стати причиною психічних розладів, появи невпевненості в собі, вразливості, тривожності, падіння самооцінки. Працівник постійно перебуває в стресовій ситуації, а це, у свою чергу, може стати причиною головного болю, підвищення або зниження артеріального тиску, безсоння, загострення хронічних захворювань. І навіть після того, як людина змінить місце роботи, згадка про те, що відбулося, буде впродовж багатьох років позначатися на її самопочутті та самооцінці.

Від мобінгу страждає і сам колектив. Продуктивність праці знижується через те, що працівники не контактують і, відповідно, не можуть повноцінно обмінюватися інформацією та ідеями. Вони часто витрачають час і сили на конфлікти, а не на виконання роботи. Тому знижується і результативність роботи.

Як уникнути мобінгу?

• Шукайте порозуміння з колегами.
• Не демонструйте роздратування. Не будьте різкими.
• Шукайте спільні нейтральні теми для розмов (про погоду, про природу, про літературу).  
• Вітайте колег зі святами. Беріть участь у спільних заходах.
• Не уникайте спілкування на перерві.
• Не поширюйте пліток. Не беріть участі в обговоренні вчинків інших.
• Спробуйте побудувати відносини навіть з тими, хто ставиться до вас недоброзичливо.
• Намагайтеся не порівнювати себе з іншими. Крім особистого розчарування, це може призвести ще й до появи претензій (часто невиправданих) до колег.
• Не вдавайтеся до критики без вагомих підстав.

Що робити, якщо ви стали жертвою мобінгу?

• Не поспішайте звільнятися.
• Не мовчіть. Спробуйте поговорити з колективом. Розкажіть про те, чого ви хочете.
• Намагайтесь відстоювати свою позицію. Відповідайте на зауваження. Аргументовано пояснюйте свої вчинки.
• Не дозволяйте принижувати себе. Якщо ви проаналізували ситуацію і зрозуміли, що вашої провини немає, будьте впевнені у собі. Не знижуйте самооцінки. Не закривайтеся.
• Спробуйте знайти позитивні риси в людей, з якими працюєте. Або подумайте про те, що, можливо, ви просто необ’єктивно ставитеся до них.

Якщо справа у тому, що керівник хоче вас позбутися, відстоюйте свої права – вимагайте службової перевірки, пояснень, офіційно висловлених претензій. Проте, якщо компромісу не вдалося досягнути, можливо, краще звільнитися. Жодна робота, якою б цікавою і престижною вона не була, не варта життя і психічного здоров’я.

В багатьох трудових колективах, навіть щонайінтелігентніших – педагогічних і лікарських – відбувається цькування, коли співробітники настроюються на одного з колег. Зупинити цькування в дорослих колективах значно складніше, ніж серед дітей. Доходить до крайніх заходів, наприклад, оголошення про голодування. EtCetera з’ясовував, як проявляється цькування в дорослому колективі і чи можна з ним боротися.

ФАКТ. В середині серпня 2018 року вчителька однієї зі шкіл у Рівненській області оголосила голодування, яке продовжує до сих пір. За її словами, директор школи принижує і дискредитує її та її рідних, які також працюють вчителями. Після численних звернень до офіційних осіб, перевірок і розглядів, які не дали результату, жінка зважилася на крайні заходи. Якщо вірити словам вчительки (у адміністрації школи, а також батьків учнів та деяких педагогів думка щодо цієї ситуації інша), стосовно неї спостерігається багаторічний систематичний моббинг.

ЩО ЦЕ ТАКЕ? Моббінг (від англ. Mob – натовп) – це систематичне цькування, психологічний терор або тиск з метою знизити авторитет колеги або підлеглого, або довести його до звільнення. Це відносно нове поняття. Вперше воно було описане у 1980-х роках німецьким психологом Хайнцом Лейманном.

ЧОМУ ЦЕ ПРОБЛЕМА? Коли з цькуванням у школі або будь-якому іншому колективі стикаються діти, за них справедливості домагаються дорослі: педагоги, психологи, співробітники районних відділів освіти, поліцейські. Але якщо, наприклад, труять педагога всередині шкільного колективу або лікаря в лікарні, то він найчастіше залишається наодинці зі своєю проблемою.

Постійний психологічний пресинг призводить до проблем зі здоров’ям, позначається на якості роботи і взаємин у сім’ї. Чим довше ситуація триває, тим складніше людині вийти з неї, відновити свій авторитет і підняти самооцінку.

ЧОМУ ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ? Моббінг рідко відбувається без причин, тільки через чиєсь бажання самоствердитися за рахунок слабкого, як це буває серед підлітків. У колективах зазвичай труять новеньких, які зайняли чиєсь місце або в перспективі можуть перешкодити комусь просунутися кар’єрними сходами, а також «стареньких», яких терміново потрібно спровадити на пенсію або іншу посаду. Також «під роздачу» потрапляють ті, хто не підкоряється встановленим у колективі правилам, йде проти «системи», викриває чужу некомпетентність або незаконні дії, в загальному – всіляко заважає.

Однак ні це, ні якісь інші якості співробітника (будь то зарозумілість, зайва м’якість або, навпаки, грубість) не можуть бути виправданням цькування. Відповідальним за моббінг є завжди той, хто його здійснює, але жодним чином не жертва.

ЩО РОБИТИ? Для України це досить складне питання. Якщо на Заході система захисту працівників у трудових колективах працює (це, наприклад, профспілкові організації, адвокати, фахівці з кадрів, які, на відміну від українських кадровиків, займаються не тільки збиранням і зберіганням документів, але й тісною роботою зі співробітниками), то в нашій країні механізми захисту практично повністю відсутні. Профспілки в таких сферах, як охорона здоров’я та освіта, часто обслуговують інтереси керівництва, а не рядових співробітників. Кадровики не уповноважені розбиратися з нюансами взаємин у колективах, а інші фахівці, які могли б нормалізувати мікроклімат на роботі, не передбачені штатними розкладами.

Навіть авторитетний освітній портал «Освіторія» серед порад вчителям з протистояння мобінгу не описує жодного юридичного чи адміністративного механізму. Всі поради засновані на самостійному «розрулюванні» проблеми: «Не панікуйте», «Не мовчіть», «Підвищуйте самооцінку», «Знайдіть інших жертв» (разом не так страшно) тощо. Теоретично, людина, що піддається пресингу з боку колег, звичайно, може звернутися в свою профспілкову організацію, в районний відділ освіти або МОН (якщо мова йде про мобінг вчителя), але, як показує практика, це навряд чи принесе очікуваний результат. Чиновники проведуть перевірку, опитають педагогів, дітей, батьків, але на звільнення кривдників (а часто – тільки так можна вирішити питання) розраховувати не доводиться. Тому, як би банально це не звучало, але в нашій країні легше і «дешевше» (невідомо, скільки здоров’я буде витрачено на боротьбу) звільнитися і почати все спочатку в новому колективі.

ЗА ЗАКОНОМ. Надію в цьому питанні вселяє законопроект №7005 щодо протидії мобінгу. Він був зареєстрований у 2017 році і зараз перебуває на доопрацюванні у профільному комітеті. Фактично, цей документ вводить поняття «мобінг» в українське трудове законодавство і дозволяє працівникам не тільки захищатися від кривдників юридично, а й отримати компенсацію завданих збитків. Більше того, законопроект передбачає покарання для тих керівників і членів колективу, які займаються систематичним моббінгом. Це або штраф (до 51 тисячі гривень), або звільнення і тимчасова заборона займати певні посади.

Але законопроект має один великий недолік. Він не описує, яким чином працівник, який піддається моббінгу, може це довести.

Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства.

Саме цього дня 1949 року на 4-й сесії ГА ООН було прийнято Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Для України документ набрав чинності 15 лютого 1955 року.

Метою цього Дня є викорінення таких сучасних форм рабства, як торгівля людьми, сексуальна експлуатація, найгірші форми дитячої праці, примусові шлюби, продаж наречених, передання у спадщину вдів і насильницьке вербування дітей для подальшого використання у збройних конфліктах.

За даними Міжнародної організації праці, сьогодні у світі близько 40,3 млн людей є жертвами сучасних форм рабства, включаючи 24,9 млн жертв примусової праці та 15,4 млн жертв примусових шлюбів. За оцінками експертів щорічно майже 2 млн людей стають "живим товаром".

У минулому році Міжнародна організація праці спільно з Міжнародною організацією з міграції розробили Глобальні оцінки сучасного рабства, в яких представлені дані та інформація про масштаби і регіональний розподіл сучасного рабства. Ці оцінки є основою для Глобального індексу рабства. Відповідно до цього індексу, у 2018 році Україна посіла 49 місце в світі за рівнем сучасного рабства. Згідно з даними індексу, 286 тис. осіб у нашій країні проживають у рабських умовах. Проте в деяких європейських країнах ситуація ще гірша, скажімо в Білорусі, Греції та Македонії (якщо порівнювати кількість "рабів" на 1000 наявного населення). Світовим лідером в антирейтингу стала Північна Корея, за нею Еритрея, Бурунді, Центральноафриканська Республіка, Афганістан та Мавританія.

Чи можна заразитись ВІЛ/СНІДом через сидіння унітазу, оральний секс, салат, який приготувала ВІЛ-інфікована подруга? Відповіді – ниже. А ще – інформація про те, як захистити себе.

Найпопулярніші міфи про ВІЛ/СНІД

• ВІЛ передається при поцілунку, кашлі і чханні – МІФ

Слина, мокротиння, сльози, піт, сеча, блювотні маси не можуть стати причиною зараження ВІЛ. Так само абсолютно безпечними є обійми і рукостискання.

• Можна заразитись вірусом через побутові предмети - посуд, одяг, телефон, унітаз і т.д. – МІФ

Це неможливо так само, як і зараження через їжу, яку приготувала ВІЛ-інфікована людина.

• ВІЛ можна підхопити через укуси комах. – МІФ

Комарі, мухи, клопи, воші не можуть переносити вірус імунодефіциту.

• ВІЛом можна заразитись через шерсть кішки, укус собаки чи контакті з дикою твариною. – МІФ

Тварини не можуть переносити вірус імунодефіциту.

• Анальний секс не може бути причиною зараження. – МІФ

Будь-який сексуальний контакт без презервативу (анальний, вагінальний, оральний) може стати причиною зараження.

• ВІЛом не можна заразитись в салонах краси. – МІФ

Будь-які інструменти, які багаторазово використовують для ін’єкцій, пірсингу, татуювання, можуть стати причиною інфікування. Переконайтеся, що майстер простерилізував інструменти.

• ВІЛ не передається від матері до дитини. – МІФ

ВІЛ передається під час вагітності та пологів, під час грудного вигодовування від ВІЛ-інфікованої жінки до дитини, якщо не вживати профілактичні засоби.

Як виявити ВІЛ

ВІЛ неможливо визначити за зовнішнім виглядом. Фахівці стверджують, що кожна друга ВІЛ-інфікована людина не здогадується про свою хворобу. Від моменту зараження ВІЛом до вираження симптомів СНІДу може пройти понад 10 років. Виявити проблему може лише спеціальний аналіз крові на ВІЛ.

Результати аналізу можуть бути позитивними (ВІЛ-позитивний статус, що означає наявність вірусу імунодефіциту в організмі) або негативними (ВІЛ-негативний статус, антитіл до ВІЛ не виявлено). Однак навіть при негативному статусі слід пам’ятати про «період вікна» - час з моменту інфікування до можливості виявити вірус становить 3-6 місяців. Тому лікарі рекомендують зробити повторний аналіз через 3 і 6 місяців після можливого зараження.

Як захистити себе від ВІЛ/СНІДу

Найчастіше – у понад 70% випадків - ВІЛ в Україні передається статевим шляхом. Тому фахівці рекомендують використовувати презервативи, утримуватись від сексуальних контактів з незнайомими партнерами, а маючи постійного партнера, зберігати вірність.

Вірусом імунодефіциту можна заразитись через кров, тому дуже важливо, щоб для ін’єкцій використовувались лише одноразові стерильні шприци і голки, а інструменти для пірсингу, татуювань, манікюру тощо – стерилізувались.

ВІЛ також передається від матері до дитини під час вагітності, пологів та грудного вигодовування. В цьому випадку лікарі проводять антиретровірусне лікування матері під час вагітності та пологів, призначають кесарів розтин та рекомендують штучне вигодовування.

ВІЛ і СНІД – в чому різниця

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини. Він вражає і поступово знищує клітини імунної системи людини, які захищають організм від інфекцій. ВІЛ призводить до розвитку СНІДу впродовж 8-10 років. При належному лікуванні цей процес може бути значно довшим.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту. Комплекс захворювань, які розвиваються внаслідок руйнування вірусом (ВІЛ) імунної системи.

ІПТ КІ Сум ДУ

Акція «16 днів проти насильства»

План

Директор технікуму                         Д.С. Косенко

Практичний психолог                      С.І. Калинкіна

В індустріально-педагогічному технікумі проводяться тренінгові заняття за програмою: «Особиста гідність. Безпека життя. Громадська позиція». Заняття проводить практичний психолог Калинкіна С.І. з групами нового набору.

Мета: сприяти усвідомленню підлітками особистих цінностей як основи життєвого самовизначення.

Завдання тренінгу:

• розкрити поняття «цінність» та джерела формування цінностей;
• формування бачення і усвідомлення учнями особистих пріоритетних цінностей, необхідних для повноцінного життя.

Студенти з задоволенням прийняли участь в тренінговому занятті, були активні, висловлювали свою думку. Практичний психолог дала завдання студентам запропонувати їхнім батькам проранжувати цінності за аналогією до вправи «Ціннісні орієнтації», а також розповісти про свої особисті цінності, про те, яких цінностей вони навчилися у своїх батьків, які сімейні цінності хотіли б передати своїм дітям  і чому саме.

Практичний психолог Калинкіна С.І. 

Масове вбивство у Політехнічній школі Монреаля (англ. École Polytechnique massacre) — стрілянина у Політехнічній школі Монреаля 6 грудня 1989 року, під час якої злочинець Марк Лепін розстріляв 14 студенок та поранив 13 інших. Розстріл жінок у Монреалі мав великий резонанс у канадському суспільстві: він загострив увагу на проблемі насильства проти жінок та призвів до жорсткішого контролю над розповсюдженням вогнепальної зброї у Канаді.

З початком «тихої революції» у Квебеку у 1960-х роках жінки почали відігравати значимішу роль у житті суспільства. Велику роль у заохоченні жінок займатися нетрадиційними для них професіями відігравав рух фемінізму. У 1970-х та 1980-х роках багато жінок поступало у технічні ВУЗи Монреалю та Канади. Система заохочень для жінок у коледжах та університетах викликала незадоволення у незначної частини чоловіків, які вважали такі заходи дискримінаційними. Саме до цієї категорії незадоволених належав 25-річний Марк Лепін, який звинувачував фемінізм та жінок у своїх життєвих негараздах та неможливості потрапити до Політехнічної школи Монреалю.^[1]

Увечері 6 грудня 1989 року, у передостанній день занять перед різдвяними канікулами Марк Лепін приніс до Політехнічної школи напівавтоматичну гвинтівку з якою мав намір розправитися із студентками і також передсмертний лист, в якому звинувачував фемінізм та жінок у своїх життєвих негараздах. Стрілянину Лепін почав у коридорі, де загинула перша жертва. Далі він перейшов до аудиторії 303, в якій відвідували заняття студенти: 10 жінок і 48 чоловіків. Наголосивши, що він ненавидить фемінізм, Лепін зробив два постріли у стелю та наказав чоловікам вийти у коридор і почав розстрілювати студенток, які залишилися в аудиторії. Від куль загинуло шість жінок, решта отримали різні ступені поранення, але залишилися вживих.

Розправившися із студентками в аудиторії 303 Лепін вийшов у коридор і почав полювати за студентами в інших аудиторіях та їдальні, де загинуло ще дві жінки. На третьому поверсі школи Лепін увірвався до аудиторії 311, де 26 студентів здавали усні іспити і відкрив стрілянину без розбору по всім хто ховався між партами. Стрілянина у школі тривала близько 20 хвилин, під час якої Лепін застрелив у загальній кількості 14 жінок та поранив 13 інших студентів, серед них також чотирьох чоловіків. Після бійні у школі Марк Лепін покінчив життя самогубством.^[1]

Пам'ятна дошка на будівлі Політехнічної школи

Стрілянина у Монреалі стала найбільшим масовим вбивством у Канаді і шокувала багатьох у країні і світі. Органи федеральної та місцевої влади в Канаді оголосили три дні жалоби, був приспущений прапор на будівлі канадського парламенту. Обставини злочину, який скоїв Лепін та мотиви, які він пояснив у передсмертному листі викликали жваве обговорення в канадському суспільстві, а саме загострили увагу на проблемі насильства проти жінок. У Монреалі та декількох інших містах Канади були споруджені мемориали жертвам трагедії. Щорічно, 6 грудня відмічається «Національний день запобігання насильства проти жінок», у багатьох навчальних закладах Канади проходять щорічні конференції та поминальні заходи. Після подій у Монреалі, у 1995 році був прийнятий новий закон, який ввів жорсткіші правила щодо купівлі та росповсюдження вогнепальної зброї.^[2]