23 лютого в рамках Тижня комісії філологічних дисциплін відбувся захід з української мови для студентів 1-2 курсів "Ім’я по батькові в сучасному українському діловому (офіційному) мовленні" (викладач Семеняка Л.І.).
Ім’я по батькові є не лише знаком письмового різновиду ділового стилю – воно активно вживається в усній комунікації при зверненні мовця до адресата, який має старший вік або вищий соціальний статус.
Українці вважають, що ім’я по батькові не потрібне, тому що:
- воно є радянським рудиментом;
- в селах не називали людей по батькові;
- до срср у громадян Західної України воно було відсутнє;
- у країнах Європи немає такої форми.
- воно є радянським рудиментом;
- в селах не називали людей по батькові;
- до срср у громадян Західної України воно було відсутнє;
- у країнах Європи немає такої форми.
Чому ім’я по батькові потрібно вживати у сучасному діловому мовленні:
1. Українські землі протягом історії входили до складу різних державних утворень, де діяли усталені там відповідні антропонімічні норми.
2. В різних регіонах України патронімічна назва утворювалася за допомогою різних суфіксів, не тільки -ич/-ович, але й -ко, -ок, -енко, -ик, -чик, -ак, -чак, -ук, -чук, -ець, -инець, -ів, -еня та ін.
3. Ім’я по батькові виконує в сучасній українській мові важливу розрізнювальну функцію.
4. У літописній «Повісті временних літ», у «Слові о полку Ігоревім», у графіті Софії Київської, у київському героїчному епосі обовʼязковим компонентом складених іменувань була назва по батькові із суфіксом -ич. Були двочленні і тричленні форми:
1. Українські землі протягом історії входили до складу різних державних утворень, де діяли усталені там відповідні антропонімічні норми.
2. В різних регіонах України патронімічна назва утворювалася за допомогою різних суфіксів, не тільки -ич/-ович, але й -ко, -ок, -енко, -ик, -чик, -ак, -чак, -ук, -чук, -ець, -инець, -ів, -еня та ін.
3. Ім’я по батькові виконує в сучасній українській мові важливу розрізнювальну функцію.
4. У літописній «Повісті временних літ», у «Слові о полку Ігоревім», у графіті Софії Київської, у київському героїчному епосі обовʼязковим компонентом складених іменувань була назва по батькові із суфіксом -ич. Були двочленні і тричленні форми:
Гурята Роговичь (ИЛ, 224, 1096),
Бҍловолодъ Просовичь (ИЛ, 645, 1185),
Добрыня Судиславичь (Туп., 129, 1186),
Завидъ Дмитровичь (Туп., 154, 1128)
Станислава Доброго Тудъковича (ИЛ, 298, 1136),
Иванъ Ростиславичь, рекомыи Берладникъ (ИЛ, 519, 1162),
Всеволодъ Мьстиславичь Кыевскыи (ИЛ, 741, 1224)
5. Традиція звертання на зразок «Олександрівно!», «Петрович!» не російська і не українська, а праслов’янська, яка зберігається і донині.
6. В українських документах високий статус особи виражався її ідентифікацією трикомпонентними формулами.
7. Дослідники антропоніміки П. П. Чучка, Б. Б. Близнюк, Л. Л. Гумецька, Р. Й. Керста довели, що трикомпонентна форма була найпоширеніша.
Бҍловолодъ Просовичь (ИЛ, 645, 1185),
Добрыня Судиславичь (Туп., 129, 1186),
Завидъ Дмитровичь (Туп., 154, 1128)
Станислава Доброго Тудъковича (ИЛ, 298, 1136),
Иванъ Ростиславичь, рекомыи Берладникъ (ИЛ, 519, 1162),
Всеволодъ Мьстиславичь Кыевскыи (ИЛ, 741, 1224)
5. Традиція звертання на зразок «Олександрівно!», «Петрович!» не російська і не українська, а праслов’янська, яка зберігається і донині.
6. В українських документах високий статус особи виражався її ідентифікацією трикомпонентними формулами.
7. Дослідники антропоніміки П. П. Чучка, Б. Б. Близнюк, Л. Л. Гумецька, Р. Й. Керста довели, що трикомпонентна форма була найпоширеніша.
8. В Реєстрах Війська Запорізького у допрізвищевий період особове імʼя українців уточнювалося за допомогою двох конкуруючих патронімічних моделей: на -ич та на -енко.
9. У приватному листуванні українців у ХVІІІ ст. при звертанні використовувалася формула ім’я + по батькові:
9. У приватному листуванні українців у ХVІІІ ст. при звертанні використовувалася формула ім’я + по батькові:
пне Ов(ь)сєй Стєпанови(ч), мнҍ всєнадєжни(й) благодҍтєлю (ПЛ, 1724, № 24, с. 39)
Добродҍю мой, м(с)цҍ пнє Дємя(н) Григорієвичъ (ПЛ, 1724, № 25, с. 40),
Милостивий г(с)дрь мой Михайло Стєфановичь! (ПЛ, 1758, № 142, с. 130).
І. С. Нечуй-Левицький, П. О. Куліш, Т. Г. Шевченко, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський, М. П. Старицький, М. Л. Кропивницький та інші майстри українського слова в приватних листах при звертанні послуговувалися етикетною формулою особове ім’я + по батькові.
І. С. Нечуй-Левицький, П. О. Куліш, Т. Г. Шевченко, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський, М. П. Старицький, М. Л. Кропивницький та інші майстри українського слова в приватних листах при звертанні послуговувалися етикетною формулою особове ім’я + по батькові.
У Європі діють свої правила антропонімії, наприклад:
1. В офіційному іменуванні ісландців взагалі немає прізвища: вони користуються формулою особове імʼя + назва по батькові і дуже гордяться власною своєрідністю.
2. В паспортах заміжніх угорок відсутнє особове імʼя – наводиться лише похідне від прізвища і власного імені чоловіка.
3. У болгар в офіційній назві присутнє імʼя по батькові (правда, з суфіксом -ов), у заміжніх болгарок змінюється не лише прізвище за чоловіком, але й патронімічна назва.
2. В паспортах заміжніх угорок відсутнє особове імʼя – наводиться лише похідне від прізвища і власного імені чоловіка.
3. У болгар в офіційній назві присутнє імʼя по батькові (правда, з суфіксом -ов), у заміжніх болгарок змінюється не лише прізвище за чоловіком, але й патронімічна назва.
У процесі розвитку суспільства, яке переживало розклад первісно-общинного ладу, патронімічні назви стали приєднуватися до власного імені особи і уживатися поряд із ним. І ця система, при якій особове ім’я батька ставало додатковим, уточнюючим елементом іменування сина, виконувала роль своєрідного мовного ланцюга, що протягом багатьох століть допрізвищевого періоду пов’язував між собою різні генерації одного й того ж роду.
Отже, пам’ятаймо наші славні традиції та вживаймо власні імена правильно!
