Адаптація груп нового набору, результати опитування студентів першокурсників. Формування мотивації навчання

Особливості адаптації здобувачів освіти під час війни.

Одним із найважливіших факторів адаптації студентів в умовах війни є:організація безпечного освітнього середовища.

Студентство як соціальна група виникло в XI-XII ст. із відкриттям в Європі перших вищих навчальних закладів. Воно об’єднує молодих людей, які свідомо та цілеспрямовано оволодівають професійними знаннями, уміннями й навичками, набувають професійних якостей, готуються до виконання важливих професійних, культурологічних, громадсько-політичних, сімейних та інших функцій через навчання у вищих навчальних закладах.

Термін «студент» (від лат. studens (studentis) – такий, що старанно працює; той, що займається) означає того, хто наполегливо працює, робить справу, тобто опановує знання, вивчає (студіює) науку. Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент (слухач) – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Вважається, що студентів, порівняно з іншими групами молоді цього віку, відрізняють такі риси: вищий освітній рівень; велике прагнення до знань; висока соціальна активність; досить гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості.

Студентський вік – надзвичайно важливий період становлення «Я-концепції» як ядра особистості. «Я-концепція» майбутнього фахівця – складна, динамічна система уявлень студента про себе як особистості й суб’єкта навчально-професійної діяльності, яка включає в себе:

1. «Образ-Я», що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної соціально-рольової позиції та настанов щодо себе.
2. Емоційно-ціннісне ставлення до себе, що визначається самооцінкою професійних якостей і особистісних властивостей, рівнем самоприйняття і самоповаги.
3. Поведінкова складова як самопрезентація – певні дії (внутрішні чи практичні), які породжені уявленням про себе та самоставленням.

Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі:

Фізичний розвиток стосується різноманітних аспектів фізіологічних, сенсорних і рухових функцій організму. Він розпочинається з найперших митей життя людини й досягає свого розквіту у віці від 15 до 25 років – характеризується найвищим рівнем таких показників як м’язова сила, швидкість реакції, моторна спритність і фізична витривалість та ін.

Студентський період життя людини припадає переважно на період підліткового та юнацького віку, який характеризується оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням права вибору, набуття певної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності, здобуттям вищої освіти та опануванням професією. Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення.

Студентський вік («золота пора людини») – сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій людини як особистості: 1) формування професійних, світоглядних і громадянських якостей майбутнього фахівця; 2) розвитку професійних здібностей і сходження до вершин творчості як передумова подальшої самостійної професійної творчості; 3) центральний період становлення інтелекту і стабілізації рис характеру; 4) відбувається перетворення мотивації та всієї системи ціннісних орієнтацій; 5) інтенсивно формуються соціальні цінності у зв’язку з професіоналізацією.

Адаптація – результат (і процес) взаємодії індивіда і навколишнього середовища, який приводить до оптимального його пристосування до життя і діяльності.

Адаптація пов’язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента. Адаптація – це зміна самого себе (настанов, рис характеру, стереотипів поведінки тощо) відповідно до нових вимог діяльності, соціальних умов і нового оточення. Це входження в нову соціальну позицію і нову систему взаємин.

форми адаптації студентів-першокурсників:

1. - Адаптація формальна, яка стосується інформаційної обізнаності з новими реаліями студентського життя, пристосування до умов нового навчального закладу, до структури коледжу взагалі, до тих вимог, які ставляться перед студентами, усвідомлення своїх прав і обов’язків.
2. - Адаптація соціально-психологічнаяк процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом; пристосування до нового соціального оточення (викладачі, однокурсники, сусіди в гуртожитку, соціальна структура великого міста тощо); перебудова наявних соціальних навичок і звичок; різкий перехід до самостійного життя.
3. - Дидактична адаптація, яка пов’язана з готовністю студента опанувати різноманіттям нових (порівняно зі шкільними) організаційних форм, методів і змісту навчально-професійної діяльності у коледжі, до значного збільшення обсягу навчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спеціальних предметів тощо. У коледжі значно збільшується обсяг самостійної навчальної роботи (конспектування першоджерел, складання тез, написання рефератів тощо), з’являються нові форми організації навчання (лекції, семінарські, практичні та лабораторні заняття, колоквіуми тощо).
4. - Особистісно-психологічна адаптаціяпов’язана з прийняттям студентом нової соціальної позиції й опануванням нової соціальної ролі «студента» (студент – той, хто навчається самостійно, наполегливо опановує професію) і «майбутнього фахівця». Наявність в «Я-концепції» студента конструктів, які вказують на його професійно-рольову ідентифікацією («Я – студент», «Я – майбутній фахівець» тощо).

Залежно від активності студента адаптивний процес може бути двох типів :

1) активне адаптування; 2) пасивне, конформне прийняття цілей і цінностей нової соціальної групи.

Залежно від швидкості адаптації та її результатів розрізняють такі типи адаптації студента:

1 тип – студент, який легко адаптується до нових умов, швидко виробляє стратегію своєї поведінки, легко входить у колектив; поведінка емоційно стійка, неконфліктна.

2 тип – студент, адаптація якого цілком залежить від середовища й соціального оточення. Трапляються ускладнення і в організації своєї роботи, і в режимі праці, і в спілкуванні. Важлива допомога, зовнішній контроль і підтримка.

3 тип – студент, який важко адаптується через свої індивідуальні особливості. Поведінка його деструктивна, конфліктна, емоційно нестійка, з неадекватною реакцією на вимоги та умови навчання. У період адаптації студент переживає деструктивний стан.

Завдання коледжу – не озброїти знаннями випускника (це неможливо, оскільки кількість знань зростає постійно), а виховати людину, яка володіє способами розв’язання різних проблем у межах професії.

  На жаль, сучасна середня школа поки що формує об’єктивну позицію учня («того, кого вчать»), а система освіти у коледжі потребує студентів з суб’єктивною позицією («того, хто вчиться»). Суб’єктивна позиція студента пов’язана з високою позитивною мотивацією до навчання.

Є.П. Ільїн трактує мотив як складне психологічне утворення, що спонукає до свідомих дій та вчинків.

  Визначальним компонентом організації навчальної діяльності є мотивація. Будь-яка діяльність людини завжди спричинена потребою. Саме потреба штовхає особистість на пошук предмету чи предметів, які можуть задовольнити потребу.

  Спонукання до оволодіння конкретним предметом потреби є мотивом діяльності, отже, мотив - предметна форма потреби.

  У ролі мотивів можуть виступати різні потреби - фізичні, психічні, соціальні, а також інтереси, захоплення, схильності, емоції, установки, ідеали.

  Існують різні групи мотивів:

  - соціальні (прагнення особистості через навчання створити свій соціальний статус у суспільстві);

  - спонукальні, які пов’язані з впливом на свідомість тих, хто навчається, певних чинників – вимог батьків, порад, прикладів викладачів, різних членів колективу);

  - пізнавальні, що виявляються в пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів;

  - професійно-ціннісні, які відображають прагнення студентів отримати ґрунтовну професійну підготовку для ефективної діяльності в різних сферах життя.

  Пізнавальна діяльність людини є провідною сферою її життєдіяльності. Звідси формується пізнавальний мотив – головний чинник успішності пізнавальної діяльності, через пізнавальну діяльність реалізується природна потреба людини.

Нами було проведене вивчення змісту мотивів до навчання у студентів першого курсу.

З цією метою ми використали методику вивчення мотивації Т.І. Ільїної та методику вивчення мотивів навчальної діяльності студентів А.О.Реан, В.А.Якуніна.

Методика вивчення мотивації навчання у коледжі Т.І.Ільїної включає три шкали:

1. «Набуття знань» (прагнення до набуття знань, допитливість);
2. «Оволодіння професією» (прагнення оволодіти професійними знаннями та сформувати професійно важливі якості) та отримання диплому.

 

Робота практичного психолога по покращенню процесу адаптації.

1. Вивчення умов проживання студентів нового набору в гуртожитках, проведені індивідуальні бесіди із студентами.
2. Підготовлені матеріали на батьківські збори: «Профілактика насильства в сімейному середовищі». Проведені анкетування батьків, надані рекомендації.
3. В рамках вивчення індивідуально-психологічних особливостей студентів були проведені діагностичні обстеження студентів-першокурсників:
   • Анкета першокурсника.
   • Проективна методика «Неіснуюча тварина», «ДДЧ».
   • Акцентуація характеру (Шмішека).
   • Методика «Прогноз».
   • Діагностика стресостійкості особистості, тривожності, регідності, фрустрації, агресивності.
   • Діагностика мотивації навчання (М.І. Алєксєєвой).
4. Проведена діагностика та вивчення індивідуально-психологічних особливостей студентів-сиріт, проведені індивідуальні бесіди та консультації.
5. В групах нового набору проводяться тренінгові заняття «Наша група» спрямовані на покращення адаптаційного процесу в групах.

 

 

Рекомендації

1. З метою покращення процесу адаптації здобувачів освіти на початку пар проводити психологічні хвилинки які активізують навчальну діяльність, створюють сприятливий психологічній клімат в академічній групі.
2. Викладачам, майстрам в/н, педпрацівникам працювати над створенням безпечного освітнього середовища для усіх учасників освітнього процесу.
3. Класним керівним керівникам проводити виховні години які спрямовані на формування відповідальної поведінки та здорового способу життя студента.
4. З метою профілактики девіантної поведінки та профілактики булінгу навчальному закладі проводити систематично години психолога та соціального педагога
5. Викладачам врахувати індивідуально-психологічні особливості студентів,умови проживання,родинні стосунки,наявність інтернету, світла, опалення при проведенні дистанційного навчання в період воєнного стану
6. Організація об’єктивної та ефективної системи оцінювання,формування мотивації навчання усіх учасників освітнього процесу.

 

Практичний психолог Калинкіна С.І.