Супровід розпочинається з моменту звернення людини з інвалідністю до університету і охоплює процеси: підготовки до вступу, вступу та безпосереднього навчання у ЗВО і передбачає підтримку зв’язків з випускниками. Усі блоки моделі системи супроводу вступають в дію поступово, тісно взаємопов’язані між собою і можуть надаватися одночасно, доповнюючи один одного.
Технічний супровід — забезпечення адаптивними засобами та спеціальними технологіями навчання, компенсація функціональних обмежень і забезпечення принципу доступності до якісної вищої освіти всім студентам, незалежно від нозології та ступеня тяжкості захворювання, індивідуальний супровід на всіх етапах, з метою допомоги людині з інвалідністю у вирішенні індивідуальних проблем засвоєння навчальних дисциплін.
Медико-реабілітаційний супровід — комплекс заходів, спрямований на підтримку, збереження та відновлення фізичного здоров’я (невідкладна медична допомога, консультативно-профілактична та реабілітаційно-відновлювана підтримка). Наприклад, Університет «Україна» має науково-практичний медико-реабілітаційний центр, до складу якого входять кабінети функціональної діагностики, масажу, лікувальної фізичної культури та фізіотерапії, які укомплектовані сучасним обладнанням, а послуги з профілактики та лікування захворювань надають фахівці з фізичної терапії та ерготерапії. Тут проводиться консультування абітурієнтів щодо стану здоров’я на основі результатів обстеження та висновків медико-соціальної експертизи і оформлення висновку щодо вибору спеціальності та необхідності проходження медико-реабілітаційного супроводу. Центр створює базу даних студентів із інвалідністю та забезпечує їм медичне консультування та реабілітацію, надає рекомендації щодо занять у спортивних групах та проводить оцінювання фізичного стану студентів із інвалідністю під час занять у цих групах. У Центрі проходить стажування, практика, семінари-тренінги для викладачів та студентів університету.
Фахівці кафедри фізичної реабілітації розробляють індивідуальну реабілітаційну програму. Базою до реалізації реабілітаційних програм можуть бути також: зала лікувальної фізичної культури, механотерапії, масажний кабінет, кабінет аромотерапії та психологічного розвантаження. Шамич О. М. зазначає також особливу значимість адаптивної фізкультури і спорту для адаптації, самореалізації, соціалізації людини з інвалідністю, розвитку її особистості. ЗВО може допомогти студенту з інвалідністю знайти шлях до занять спортом і це наповнить його життя, стане основою реабілітації та сформує суб’єктність особистості у різних сферах життя.
В дослідженнях, присвячених вивченню проблем навчання молоді з інвалідністю в закладах освіти зазначається, що використання різноманітних форм, засобів, методів фізичної культури для молоді з інвалідністю є надзвичайно ефективним чинником досягнення безпосереднього оздоровчого ефекту, підвищення інтелектуальної і фізичної працездатності, пізнання можливостей власного організму, боротьби зі шкідливими звичками, організації корисного і цікавого дозвілля, формування стійкої мотивації та потреби в систематичних, самостійних заняттях фізичними вправами різного спрямування, але головне, активно стимулює процес адаптації до умов навчання, нової соціальної ситуації, формує інтерес, мотивацію до здобуття професії та професійної самореалізації.
Cеред студентської молоді з інвалідністю значну групу становлять студенти з порушеннями слуху. Фахівцями доведено, що глухота не обмежує можливості фізичного розвитку, але потребує використання багатьох спеціальних фізичних вправ, що дозволяють отримувати такі ж самі результати, як і здорова людина. Під впливом спеціально підібраних вправ швидкість руху рук у глухих юнаків і дівчат не тільки досягає величин чуючих, а й перевищує їх. Постійним учасником сенсорної основи рухової діяльності є зоровий аналізатор.
В сучасних закладах вищої освіти на заняттях фізичного виховання не сфокусовано уваги викладачів на постійному тренуванні рухової пам’яті студентів з порушеннями слуху при вивченні нових фізичних вправ, системи фізичних вправ, спеціальних вправ з окремих видів спорту. Це призводить до: помилок при виконанні вправ, зниження інтересу до занять з фізичного виховання, бажання уникнути заняття та, як правило, шкодить вдосконаленню фізичної підготовленості студентів з порушеннями слуху в цілому. В організації фізичного виховання студентів з порушеннями слуху необхідно акцентувати увагу на технології навчання, що забезпечує психофізичну готовність до подальшої професійної діяльності.
Також окремо варто зосередити увагу на спортивній підготовці студентів з ДЦП. Фізична і розумова працездатність тісно пов’язані. Спортивна підготовка студентів з ДЦП засобами фізичної культури передбачає забезпечення цілеспрямованого впливу на стан здоров’я і має велике значення при вихованні особистісних якостей і професійно значущих знань, умінь, навичок і здібностей.
Комплексною системою супроводу у навчальній діяльності передбачено залучення студентів з ДЦП до систематичних занять фізичною культурою, відвідування факультативних занять і спортивних секцій з метою поліпшення стану здоров’я, розкриття потенційних можливостей, розширення сфери життєдіяльності молоді з інвалідністю, підвищення розумової та фізичної працездатності, корекції й компенсації відхилень у розвитку.
У переважної більшості студентів з ДЦП спостерігається упереджене і пасивне ставлення до пропозиції відвідувати реабілітаційно-спортивні заняття. Проведення спільних реабілітаційно-оздоровчих і фізкультурно-спортивних заходів забезпечує відновлення належного стану здоров’я студентів з ДЦП, корекцію та компенсацію вроджених і набутих порушень розвитку, підвищення рівня спортивної майстерності, сприяє поступовій освітній адаптації й інтеграції в суспільство студентів із функціональними обмеженнями, корекції фізичної працездатності. Позитивний вплив м’язової діяльності на працездатність пояснюється тим, що руховий аналізатор займає значну частину кори головного мозку. Студенти з ДЦП відвідують заняття фізичної культури, на яких диференціюється навантаження, здійснюється індивідуальний підхід, організовуються додаткові заняття за спеціально розробленою програмою.
Застосування тренажерних пристроїв дозволяє істотно розширити варіативність засобів і методів фізичної культури, планувати топографію включення в роботу м’язових груп, точно дозувати інтенсивність і спрямованість навантаження, практично нівелювати необхідність у навчанні техніці виконання вправ і тим самим підвищити оздоровчу і лікувальну ефективність занять з фізичного виховання.
Педагогічний супровід — оптимізація викладання навчального матеріалу у максимально прийнятній для студентів з інвалідністю формі, впровадження сучасних педагогічних технологій навчання, забезпечення навчально-методичними матеріалами. Передбачає індивідуальний підхід до кожного студента з інвалідністю. Якщо студент з поважних причин пропустив якусь пару, то в нього є можливість вивчити цей матеріал в електронному вигляді, за індивідуальним графіком здати заліки та іспити. Для організації самостійної роботи студентів з інвалідністю в університеті їм забезпечено безбар’єрний доступ до фондів бібліотеки, у тому числі до електронної, кожен студент має доступ до електронних версій усіх виданих методичних вказівок, підручників, посібників. Реалізація плану індивідуальної роботи дає можливість відійти від групових форм виховання і сприяє більш ефективному проведенню соціально-педагогічної роботи, спираючись на партнерсько-персональні стосунки між викладачами і молоддю з особливими освітніми потребами.
Вирішальна роль в університеті інклюзивного типу відводиться особистості викладача. Проблемою університету є те, що викладачі профільних дисциплін, як правило, не мають дефектологічної і психологічної підготовки, а технології викладання навчальних дисциплін суттєво відрізняються відповідно до особливостей сприйняття студентами навчального матеріалу. Тому важливою запорукою успішної інклюзії студентів із інвалідністю є спеціальна підготовка викладачів до роботи в інтегрованих групах, яка передбачає ознайомлення з функціональними відмінностями, особливостями розвитку студентів різних нозологій та сприйняття ними навчального матеріалу, методиками викладання їм навчальних дисциплін та кращим світовим досвідом інклюзії таких студентів. Для забезпечення ефективної роботи викладачів в інклюзії необхідно організувати постійно діючий семінар для підвищення їх кваліфікації.
Дуже ефективною практикою є забезпечення супроводу студентів з інвалідністю за допомогою тьюторів (студентів старших курсів, закріплених за студентами з інвалідністю молодших курсів) та фахівців із соціальної роботи. Відповідно має бути створена школа тьюторів (координаторів, записувачів, супроводжувачів, перекладачів жестової мови), які надалі здійснюватимуть повсякденну підтримку студентів з інвалідністю. До організації такої школи доцільно залучати досвідчених викладачів кафедр соціальної роботи та педагогіки, психології, фахівців Центру ІТН, студентське самоврядування. Тьютор надає індивідуальні консультації студенту та його родині щодо проблемних ситуацій, які виникають в освітньому процесі. Робота тьюторів періодично обговорюється на засіданнях кафедр, науково-методичних семінарах.
Також дуже важливим є впровадження курсу накшталт Основи навчання студентів (самоуправління навчанням), який спрямований на ознайомлення, зокрема й студентів з особливими освітніми потребами з особливостями навчання у ЗВО і покликаний навчити їх: конспектувати та сприймати лекції, самостійно працювати над спеціальною літературою, планувати поточну (індивідуальну) навчальну і наукову роботу, готуватись до практичних, лабораторних та семінарських занять, організовувати самостійну роботу, розуміти сутність різних форм поточного та підсумкового контролю знань.
Психологічний супровід — з’ясування психологічних особливостей кожного студента, зміцнення та збереження його психологічного здоров’я, надання йому необхідної допомоги з адаптації в інтегроване освітнє середовище, сприяння особистісному розвитку. Виділяють такі сфери психологічного супроводу:
1. Психологічна допомога студентам — задоволення емоційних запитів, пов’язаних з набуттям особистісної ідентичності в процесах культурного, етнічного та етичного самовизначення.
2. Сприяння у виробленні стійких ціннісних та моральних норм.
3. Допомога у вирішенні екзистенційних проблем (адаптації, індивідуалізації, інтеграції та ін.), яка передбачає вирішення спектру проблем, пов’язаних з подоланням почуття неповноцінності, сексуальними проблемами, проблемою становлення особистісного та соціального статусу.
4. Проблематика психологічного здоров’я (превентивна та поточна допомога при душевних стражданнях, пов’язаних з розладами настрою, життєвими стресами, конфліктами, межовими станами).
5. Професійне консультування (від загального орієнтування у виборі тієї або іншої професії, до того як скласти «резюме», як і де отримати іншу професію, де знайти роботу за своїми можливостями).
До компонентів психологічного супроводу відносять:
– визначення психологічної готовності до навчання, профілактику дезадаптації;
– тематичні бесіди, навчальні заняття, тренінги, психологічну допомогу в кризових ситуаціях;
– допомогу психолога, соціального педагога в професійному самовизначенні старшокласників (групова діагностика професійних схильностей, здібностей; профорієнтаційні бесіди та ігри);
– індивідуальні психологічні консультації з проблем професійного вибору;
– групову психокорекційну роботу з формування навичок саморегуляції, психологічну просвіту з питань індивідуального підходу для запобігання конфліктам у колективах.
В Університету «Україна» проводяться комунікативні тренінги, які мають на меті розвиток навичок успішної взаємодії. У більшості навчально-виховних підрозділів забезпечено постійний психологічний супровід студентів з інвалідністю. Поширеною є практика залучення до цієї справи фахівців профільних кафедр.
Основою соціально-психологічного супроводу є проведення індивідуальних психологічних консультацій з питань вирішення внутрішньоособистісних конфліктів, проблем, які виникають у міжособистісній взаємодії під час засвоєння навчального матеріалу. За результатами діагностики проводяться відповідні тренінги, зокрема спрямовані на покращення міжособистісних взаємовідносин та розвиток комунікативних навичок, на групову взаємодію, на самопізнання, на зниження рівня тривожності, на розв’язання проблемних ситуацій з елементами психодрами, на розвиток лідерських якостей, на подолання агресії, на розвиток навичок асертивності, на підвищення самооцінки, релаксацію та подолання стресу, на формування позитивного світосприйняття, на підготовку до працевлаштування, на адаптацію першокурсників до навчального процесу у ЗВО та ін. Іноді створюються групи взаємопідтримки та допомоги.
Соціальний супровід — забезпечення соціалізації студентів, зокрема їх соціально-побутової, соціально-культурної та соціально-трудової адаптації, подолання соціальної ізоляції, сприяння збереженню і підвищенню їх соціального статусу, залучення до всіх сфер суспільного життя. Соціальний супровід студентів з інвалідністю розпочинається на етапі вступу до ЗВО. Тоді з’ясовується стан підготовленості до навчання, потреби і особливості майбутнього студента, складається програма соціального патронажу і визначаються її виконавці.
Специфіку соціального супроводу значною мірою визначає характер захворювання. Наприклад, студентам із сенсорними вадами може бути важко переміщатися університетом, знаходити потрібні аудиторії та службові приміщення, отримувати необхідну інформацію. Їм для ознайомлення з територією та приміщеннями університету потрібна допомога тьютора-консультанта з орієнтування. Такі тренування, особливо для незрячих студентів та тих, хто пересувається на візках, повинні відбутися до початку занять, оскільки пізніше це буде ускладнюватися через брак часу та велику кількість людей на території ЗВО. За потребою студентів їм може надаватися план-карта приміщень університету.
Мета цього напряму супроводу — створення в освітньому середовищі рівних умов та взаємодопомоги, виявлення і аналіз соціальних проблем студентства, налагодження зв’язків із органами соціального захисту людей з інвалідністю, подолання соціальної ізоляції студентів.
Дуже важливою складовою соціального супроводу є залучення студентів з інвалідністю до активної участі в громадському житті університету, визнання їх рівними серед рівних, зокрема обрання студентів з інвалідністю до органів студентського самоврядування, профспілкового комітету, залучення старшокурсників до тьюторської діяльності.
Залучення до системної позааудиторної роботи органів студентського самоврядування сприяє самоактивізації студентів з інвалідністю.
Студентське самоврядування як самостійна громадська діяльність студентів з реалізації функцій управління ЗВО, допомагає максимально виявити і реалізувати творчі здібності студентів, формує моральні якості, підвищує ініціативу кожного та відповідальність за себе і результати своєї праці.
Залучення першокурсників, у тому числі — з особливими освітніми потребами до роботи органів студентського самоврядування навіть на рівні академічної групи істотно прискорює формування у всіх членів студентського активу таких особистісних якостей, як відповідальність, самостійність, вимогливість до себе, повага один до одного, толерантність, відданість своїй справі, захопленість нею, креативність, потреба в самопізнанні та самовдосконаленні, орієнтація на правову самоосвіту.
Фізкультурно-спортивний супровід долучає студентів до активних занять фізичною культурою та окремими видами спорту, участі в змаганнях різного рівня та параолімпійському русі, зміцнює мотивацію до здорового способу життя, передбачає поліпшення психофізичного стану студентів і підвищення їх інтелектуальної працездатності.
У межах даного виду супроводу необхідно зважати на індивідуальні особливості студентів, відповідно до нозологій. Так, нечуючим студентам рекомендуються такі види спорту як: аеробіка, плавання, волейбол, баскетбол, бадмінтон, теніс, футбол, хокей, боротьба вільна і греко-римська, дзюдо, шашки, шахи. Студентам із порушеннями зору пропонується: аеробіка, плавання, дзюдо, боротьба вільна і греко-римська, легка атлетика, шашки, шахи. Студенти з ушкодженнями опорно-рухового апарату можуть займатися бадмінтоном, баскетболом (на візках), волейболом (сидячи), тенісом, аеробікою, плаванням, шашка - ми, шахами.
У результаті вивчення дисципліни «Фізичне виховання» студенти з інвалідністю повинні знати:
– критерії оцінки стану здоров’я; – загальні закономірності впливу фізичних навантажень на організм людини, на окремі органи та функціональні системи;
– механізми адаптації організму до фізичних навантажень, компенсаторні та пристосувальні реакції організму;
– ефективні засоби фізичної підготовки для конкретної нозології;
– основи методики самостійних занять фізичними вправами з урахуванням особливостей нозологій;
– основи організації змагань з окремих видів спорту та видів спорту, що входять до програм Паралімпійських та Дефлімпійських ігор.
Студенти з інвалідністю повинні вміти:
– використовувати оздоровчі технології в особистому житті;
– користуватися засобами фізичного виховання в профілактиці власних захворювань та поліпшенні здоров’я;
– оцінювати рівні фізичного здоров’я, фізичного розвитку, фізичної та функціональної підготовленості;
– виконувати комплекси фізичних вправ професійно-прикладної спрямованості;
- проводити фізкультурно-оздоровчі заходи та спортивні змагання з окремих видів спорту.
На початку навчального року для проведення практичних занять із фізичного виховання у ЗВО здійснюється розподіл студентів з інвалідністю та з обмеженими можливостями здоров’я за такими учбовими відділеннями: теоретичної підготовки — студенти з різними нозологіями, які не можуть займатися фізичними вправами самостійно (за станом здоров’я звільнені лікарем від практичних занять фізичного виховання); ЛФК — студенти з різними нозологіями, які у змозі виконувати найпростіші фізичні вправи або системи фізичних вправ, спрямованих на покращення стану здоров’я (за станом здоров’я лікарем рекомендовано заняття ЛФК) під керівництвом викладача. Кількість студентів у групі на одного викладача повинна складати: 1–3 студенти; ЗФП (загальна фізична 39 підготовка) — студенти з різними нозологіями, які можуть виконувати вимоги навчальної програми з фізичного виховання під керівництвом викладача. Кількість студентів у групі на одного викладача збільшується і становить 5–12 студентів з обмеженими можливостями здоров’я.
Під час занять зі студентами з інвалідністю враховуються нозології студентів, рівень їх підготовки та рекомендації лікарів. Для оцінювання якості навчання враховується кількість відвідуваних занять студентом.
Професійна адаптація та реабілітація — може здійснюватися шляхом надання студентам з інвалідністю спеціальності в рамках професійної підготовки; залучення до роботи в студентських навчально-науково-виробничих підрозділах, студентському науковому товаристві, наукових гуртках; проходження виробничої практики; навчання студентів в центрі розвитку кар’єри та підприємництва; надання таким студентам допомоги у працевлаштуванні.
Гарною практикою є робота в парах незрячих або нечуючих студентів із нормотиповими студентами, які вивчають той же курс. Після цього студент з інвалідністю працює самостійно, отримуючи необхідну консультацію викладача. За цією системою долаються труднощі в навчанні студентів з важкими захворюваннями (неможливість тримати книгу, гортати сторінки чи тримати прямо голову).
Обов’язковим компонентом у реалізації незалежного навчання виступає підготовка викладачів до роботи зі студентами з інвалідністю. Її здійснюють шляхом проведення семінарів з обговоренням особливостей нозологій і можливих форм допомоги в навчанні. Для отримання нових технологій у сфері технічної підтримки студентів з інвалідністю рекомендовано широке використання джерел в Інтернеті, серед яких найбільш інформативним вважають DSSHE (Допомога студентам з інвалідністю, які здобувають вищу освіту). Це джерело надає свіжі дані про нові технології і пропонує поради з вирішення конкретних проблем.
Напрями соціально-педагогічної роботи в сфері розвитку соціальної компетентності студентів із інвалідністю:
1. Діяльність науково-викладацького складу і кураторів академічних груп з розвитку соціальної компетентності студентів з інвалідністю (розробка викладачами циклу завдань з профільних предметів, спрямованих на розвиток соціальної компетентності студентів, ведення особового журналу студента з інвалідністю, організація кураторами виховної роботи, яка забезпечуватиме налагодження взаємодії між нормотиповими студентами та студентами з інвалідністю).
2. Робота зі студентською академічною групою (робота з розвитку толерантності серед нормотипових студентів та залучення їх до спільної роботи зі студентами з інвалідністю. Студентська академічна група є першим й основним осередком, де формується особистість майбутнього фахівця).
3. Робота зі студентами з інвалідністю (організація роботи із розвитку соціальної компетентності, налагодження взаємодії з нормотиповими студентами, залучення до активної волонтерської роботи).
4. Робота із батьками студентів з інвалідністю над формуванням у батьків суб’єктної позиції у вихованні дітей, що забезпечує додатковий організований вплив на особистість.
Література:
Соціалізація молоді з особливими освітніми потребами. Методичний посібник Авторський колектив: А. Базиленко, К. Бояршинова, А. Гребенюк, Г. Давиденко, І. Іванова, А. Коротєєва, О. Литовченко, С. Маркуця, І. Таланчук, Г. Туровець. За загальною редакцією А. Базиленко. Київ 2020.