Психолого-педагогічні особливості становлення й розвитку психологічної компетентності викладача

Тема. Психолого-педагогічні особливості становлення й розвитку психологічної компетентності викладача вищого навчального закладу

У нових умовах проблема психолого-педагогічної компетентності педагога вимагає комплексного науково обґрунтованого теоретико-методологічного і практичного вирішення. Проте вона і понині залишається недостатньо розробленою. Такий стан справ зумовлений, передусім, тим, що до початку 90-х років у країні декларативна вимога про високий професіоналізм реально недостатньо забезпечувалася науково-методично, організаційно і матеріально.Щоб визначити структуру і зміст професіоналізму викладача (модель професійного педагога), доцільно скористатися результатами дослідження особистості, які дозволяють всебічно врахувати психологічні аспекти в професіоналізмі педагога.Тут діяльність виділяється як основна зовнішня детермінанта формування якостей особистості. Такої точки зору дотримуються багато психологів, зокрема ті з них, хто займався дослідженням професійної праці. Праця створює цілісний комплекс професійної діяльності, повсякденного спілкування, особистісного розвитку і його сукупний результат.

Науковці пропонують виділяти чотири групи властивостей у структурі особистості [10, 231]:

  • соціально зумовлені особливості;
  • досвід (обсяг і якість наявних знань, навичок, умінь і звичок);
  • індивідуальні особливості різних психологічних процесів;
  • біологічно зумовлені особливості (темперамент, задатки, елементарні потреби та ін.).

Крім цих підструктур, виділяються загальні властивості особистості - характер і здібності. Дана модель особистості дозволяє провести аналіз професійних вимог до суб'єкта діяльності.

Серед специфічних особливостей сучасної педагогічної діяльності виділяються такі:

  • метадіяльнісний характер педагогічної праці;
  • властива педагогічній діяльності ситуація перманентної невизначеності, неоднозначності, неалгоритмізованості;
  • вагома роль емоційної сфери всіх учасників педагогічної взаємодії;
  • цілісний характер педагогічної діяльності, неподільність, неможливість її «часткового» засвоєння;
  • велике значення компенсаторних можливостей, властивостей і компонентів особистості в професійній діяльності викладача.
  • Конкретизуючи характеристику особистості педагога, Н. К. Сергєєв [10, 231] виділяє такі аспекти:
  • здатність не тільки привласнювати світ предметів і ідей, але і виробляти їх, перетворювати, творити нові;
  • усвідомлення і прийняття завдань, установок діяльності на всіх етапах її здійснення, здатність і прагнення особистості в необхідних випадках самостійно їх визначати;
  • володіння уміннями, орієнтовними основами діяльності, що реалізовується відповідно до прийнятих або самостійно вироблених установок і завдань;
  • усвідомлення власної значущості для інших людей, відповідальність за результати діяльності, здатність до етичного вибору в ситуаціях колізій, прагнення визначитися, обґрунтувати вибір всередині свого «Я»;
  • здатність дорефлексії, потреба в ній як умові усвідомленого регулювання своєї поведінки, діяльності відповідно до бажань і прийнятих цілей, з одного боку, обмеженнями, «усвідомленням меж власної несвободи» - з іншого;
  • «інтегративна активність», що передбачає активну позицію особистості у всіх вищезгаданих виявах від усвідомленого цілеположення до діалектичного оперування і конструктивного коректування способів діяльності;
  • прагнення і здатність ініціативно, критично й інноваційно рефлексувати і прогнозувати результати діяльності і відносин;
  • спрямованість на реалізацію «само…»: самовиховання, самоосвіти, самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самовизначення, самоідентифікації, самодетермінації тощо;
  • здатність самостійно вносити корективи у свою діяльність, обставини, їй супутні, з урахуванням поставленої мети;
  • внутрішня незалежність від «зовнішнього світу», зовнішніх впливів, незалежність не в значенні їх ігнорування, а в значенні стійкості поглядів, переконань, значення, мотивів, їх корекції, зміни;
  • володіння найважливішими індивідуальними процесуальними характеристиками (різносторонність умінь, самостійність, творчий потенціал та ін.), унікальністю, неповторністю, які є основою для плідних міжсуб'єктних відносин, стимулюють прагнення до взаємодії, співпраці, спілкування.

Сучасна психолого-педагогічна модель викладача вищої школи та передумови  її формування

У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів:

  • загальногромадянські риси; властивості, що визначають специфіку педагогічної професії;
  • спеціальні знання, уміння й навички зі спеціальності.        

Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей.

Серед них основними є такі:

  • Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань; громадянська активність і цілеспрямованість; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; гуманізм і соціальний оптимізм; високий рівень відповідальності та працелюбність.
  • Морально-психологічні якості: чесність і ясність у взаєминах з людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага до професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність, дисциплінованість і вимогливість.
  • Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість; професійна працездатність; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; педагогічне спрямування наукової ерудиції; педагогічна спостережливість; педагогічна уява та інтуїція; володіння педагогічною технікою; гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока культура мови та мовлення; володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.
  • Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання; висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна „Я-концепція", високий рівень прагнень; емоційна стійкість, витримка й самовладання; саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.
  • Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента й безумовне прийняття його як особистості; педагогічний оптимізм; проектування цілей навчання й прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати; організаторські та комунікативні здібності; духовно-виховний вплив на академічну групу й особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.

Типологія особистості викладача ВНЗ

Якщо виходити з положення, що педагогічний процес – це перш за все взаємодія особистостей, то основним засобом впливу педагога стає він сам як особистість, а не лише як спеціаліст, який володіє необхідними знаннями та навичками. Людські якості, вимогливість до самого себе і оточуючим відіграють вирішальну роль в його діяльності і його професійних характеристиках.          Результати спеціальних досліджень фіксують зміни, які відбуваються в уявленнях студентів про авторитетного викладача і про джерела цього авторитету: підвищилося значення особистісних рис і відповідно зменшився склад інших („інструментальних") якостей, необхідних у діяльності викладача.        

Серед сучасних викладачів студенти виділяють групи [9,316]:

  • Викладачі-„постійні студенти" – вони розуміють студентів, бачать у студентах особистість, залюбки дискутують на різні теми, мають високий рівень інтелекту та професіоналізму.
  • Викладачі-„колишні моряки" – намагаються застосовувати військову дисципліну у ВНЗ; під вловом „дисципліна" ці люди розуміють тотальне безумовне погодження з їхньою точкою зору, вони цінують „рабство", а не інтелект і вміння логічно мислити, намагаються задавити особистість, „я" студента шляхом адміністративних заходів.
  • Група викладачів, які відбувають години, дозволяють студентам робити все, аби лише їм не заважали.

Старшокурсники серед викладачів бачать: „байдужих", „заздрісних", „обмежених", „панів", „роботів" і т.п., але помічають і тих, хто „викладається на роботі", „насолоджується роботою зі студентами". На їх думку, найбільш розповсюджений тип викладача у ВНЗ – це „викладач-стандарт": „знає предмет, живе своєю роботою, важкий у спілкуванні, впертий, амбіційний, не цікавий ні собі, ні студентам".За результатами досліджень [7, 182], на думку студентів, у викладачів слабо виражені вміння викликати та підтримувати інтерес аудиторії до предмета (3,1), спостерігати за реакцією слухачів (3,0), стимулювати їх до участі в дискусії (2,9). Показово, що 8-9 балами за вміння організувати дискусію студенти оцінили лише 17 % викладачів, 6-7 балів одержали 21 %, 4-5 балів – 40 %, 2-3 бали – 22 % викладачів.Іншими словами на сьогоднішній день існує „проблема викладача".Викладач, як і будь-яка людина, живе у певній системі координат, визначеній попередніми знаннями і почасти на зміни, які відбуваються, не реагує. А конкретна ситуація кожного разу змінюється, за одними й тими ж зовнішніми проявами приховуються різні причини. Загальновідомо, що найконсервативнішими і найбільш стійкими щодо нового у всі часи були й залишаються люди в педагогічній системі [9,316]. Таким чином вони передають апробовані часом знання та вміння. З іншого боку, це стримує і затягує процес адаптації молодого покоління до нових умов, особливо у період швидких соціальних змін. Існуюча система освіти дуже часто відстає від тих перетворень, які відбуваються у соціальній сфері, але в цілому достатньо їх відображає. Нова ситуація, що виникає в суспільстві, обумовлює нові цілі навчання та виховання. Вони, в свою чергу, визначають вимоги до особистості викладача.

На думку Р.С. Немова [8,530], для того, щоб вчасно і точніше встановити ці вимоги, необхідно зробити таке:

  • Правильно оцінити тенденції політичного, соціального і економічного розвитку суспільства.
  • Визначити, які якості у цьому суспільстві повинна мати людина, щоб суспільство безперервно розвивалося.
  • Встановити, яким повинен бути сучасний педагог, який забезпечує формування і розвиток особистості, яка необхідна суспільству на даному етапі його розвитку.

Проведені кафедрою педагогіки і психології вищої школи МДУ ім. М.В.Ломоносова дослідження подають такий ідеальний портрет викладача з погляду студентів[9,319].Студенти ідеальним викладачем назвали перш за все людину, яка знає предмет, який викладає, і володіє знаннями з відповідної галузі науки, має широкий світогляд. Серед особистісних рис – чесність, справедливість, вміння бути хорошим психологом, який зможе зрозуміти іншу людину. При цьому студенти молодших курсівна перше місце ставили саме вміння зрозуміти студента, у той час як старшокурсники більш за все цінували компетентність. Такі акценти є закономірними, оскільки важкий період адаптації першокурсників до нових умов потребує психологічної підтримки, надати яку може лише викладач, який розуміє і поважає студента. А коли студент адаптується і навчиться вирішувати свої проблеми самостійно, він стає менш вимогливим у оцінці особистісних якостей викладача і більше звертає увагу на його наукову компетентність.За результатами наукових досліджень О.Б. Крушельницької та А.С.Панасюк [4,49], визначальною складовою у формуванні думки студентів про викладача є оцінка його під час першої зустрічі. Саме перше враження, на їхню думку, має найбільш стійкий вплив на подальшу взаємодію. Крім того, на процес формування образу викладача значно впливає „попереднє сприймання" – попередня інформація, одержана від інших педагогів, від старших студентів або навіть інформація з розкладу чи навчального плану. В результаті студенти заздалегідь бувають у певній мірі обізнані про наукові пріоритети викладача, притаманний йому спосіб контролю знань, наявність або відсутність пунктуальності, рівень демократичності і т.п.Таку картину нескладно пояснити, якщо врахувати, що найважливішу роль в механізмі формування першого враження про людину відіграє стерео типізація. Сприймання викладача при першій зустрічі частіше за все базується на невеликому обсязі інформації, що є у студента і знаходиться під значним впливом уявлень, установок, що склалися раніше відповідно до попереднього досвіду. Зрозуміло, що в ситуації дефіциту інформації про особистісні особливості викладача студент співвідносить його образ з тією класифікацією особистостей, якою він керується в рамках своєї буденної між особистісної взаємодії. В подібній ситуації деякі розбіжності реального „психологічного портрета" конкретного викладача і образу, який виник, більше ніж можливі, тим паче, що суб'єктивне бачення індивідуальних особливостей педагога добудовується в кожному конкретному випадку досить своєрідно. При цьому чим менше нейтральною є ситуація, чим більше партнери зацікавлені одне в одному, тим вища вірогідність помилок сприймання, а значить, помилок у виборі технік подальшої взаємодії.У тих випадках, коли студенти знайомляться з викладачем, з предмету якого найближчим часом не передбачається контроль, вони більш менш точно „вимальовують" його „психологічний портрет". Якщо передбачається залік з легкої, на думку студентів, дисципліни, помилок сприймання, як правило, стає більше. А якщо вже передбачається екзамен, викладача заздалегідь призначають до категорії „садистів-мучителів", або „добрих простачків", або „вимогливих, але справедливих".Основну роль у виникненні „ефекту ореола" грає помилка сприйняття, яку називають фактором  вищості: оскільки викладач апріорі перевищує студента як мінімум за рівнем освіти, новому лектору нерідко приписують компетентність в наукових, особистісних та інших питаннях, які часто виходять далеко за межі дисципліни, яка викладається.У процесі формування враження про викладача наявний також і фактор привабливості: викладач, який сподобався студентові зовнішністю, манерами, голосом або чимось іншим сприймається більш розумним, цікавим, справедливим. При цьому суб'єктивне сприймання кожного студента, з одного боку, стереотипне, що дозволяє формувати „громадську думку" про викладача, а з іншого боку – особистісно унікальне і відповідно створює власний образ.Жодна форма аудиторних занять, включаючи лекції, не позбавляє педагога можливості продемонструвати своє ставлення до студентів. І тоді може виникати третій фактор – фактор ставлення. Як правило, ми оцінюємо людей, які добре до нас ставляться, вище тих, хто цього не демонструє. Ми частіше критикуємо тих, кому ми явно не подобаємося. Однак до кінця семестру (як правило, вже є досвід взаємодії під час іспиту, заліку або в процесі неформального спілкування) студенти часто „бачать" викладача зовсім іншою людиною. 

Шляхи реалізації професійних якостей викладача ВНЗ

Особливість професійної діяльності викладача полягає в тому, що вона є складноорганізованою і складається з ряду взаємопов'язаних між собою видів, які мають загальні компоненти. Окремі конкретні види діяльності розрізняють за формою, способами реалізації, часовою характеристикою, функціональною спрямованістю і т.д.        

Реалізуючи різні цілі діяльності, викладач ВНЗ здійснює такі її види[5,26]: педагогічну, науково-дослідну, професійну (за базовою спеціальністю), адміністративно-господарську, управлінську, комерційну і громадську. Серед перерахованих видів діяльності можна виділити два види творчої діяльності – наукового працівника і педагога.        

У психології вищої школи розроблені основні вимоги до вузівського рівня системи взаємин "викладач-студент", які б найбільш ефективно позначалися на процесі навчання й виховання студентів:

  • взаємодія факторів "провідності" і факторів співробітництва при організації виховного процесу;
  • формування в студентів почуття професійної спільності з педагогами вузу;
  • орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвинутою самосвідомістю, тим самим подолання рецидивів авторитарних форм виховного впливу;
  • використання в якості факторів керування вихованням і навчанням професійного інтересу студентів і реалізація на його основі педагогічного спілкування та всієї системи виховної роботи;
  • включення студентів у різноманітні форми початкової дослідницької діяльності;
  • створення можливостей для підвищення громадсько-політичної активності студентів через спільну участь їх у формах роботи, які проводяться викладачем: лекції в трудових колективах; участь у зборах і нарадах при деканаті, засіданнях кафедр, наукових семінарів; виступи в пресі тощо; 7)забезпечення наукового співробітництва студентів і викладачів: спільна науково-дослідна робота та написання спільних публікацій, участь у конференціях, виконання спільно з викладачами студентських науково-дослідних робіт, у тому числі й госпрозрахункових;
  • реалізація різноманітної системи неофіційних, не регламентованих контактів викладачів і студентів: бесіди про науку, мистецтво, професії, книги і т.п.;
  • участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі (огляди, конкурси, вечори, спортивні заходи і т.п.); виховна робота кураторів у гуртожитку.

Отже, можна сказати, що вищій школі на сучасному етапі потрібен викладач:

  • який бачить у кожному своєму студентові не „об'єкт педагогічного впливу", а самостійну особистість, яка знаходиться в постійному розвитку, має право на самоствердження;
  • вміє жити в реальному світі, об'єктивно сприймати факти і працювати з ними, долаючи прагнення заховатись за систему власних психологічних захистів;
  • навчився орієнтуватися у будь-якій ситуації, визначати її психологічні основи, передбачати прямі й опосередковані наслідки кожного свого рішення і вчинку, об'єднувати окремі події в насичені єдиним смислом системи;
  • може долати деструктивний вплив зовнішніх побічних (організаційних, бюрократичних, формальних) факторів на розвиток власної особистості і стосунки з учнями;
  • бере на себе відповідальність за розвиток ситуацій, бо усвідомлює, що саме викладач має розуміти, що відбувається із студентом і як йому допомогти;
  • уміє дозувати міру свого втручання в особисте життя студента, розділяти проблеми на ті, які повинен вирішувати сам студент, і ті, де необхідний його вплив;
  • здатен дозувати ступінь своєї активності, розподіляти увагу між усіма дітьми найоптимальнішим чином;
  • може змінюватися у мінливому світі й змінювати світ на краще.

Особливого значення на сучасному етапі розвитку вищої освіти в Україні набуває готовність учасників педагогічної взаємодії до встановлення оптимальних взаємин між собою.Оптимальними є педагогічно доцільні взаємини викладачів і студентів, які сприяють самоствердженню особистості й розвитку студента; створюють атмосферу психологічної захищеності, зниження внутрішнього емоційного напруження; формують позитивне взаємне оцінне ставлення один до одного; передбачають взаємообмін окремими соціально-рольовими функціями в дидактичній взаємодії; забезпечують активну участь і співтворчість у спільній навчально-професійній і науково-пошуковій діяльності тощо.

Література

  • Булах І.С., Долинська Л.В. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів: Навчально-методичний посібник. – К.: НПУ, 2002. – 115 с.
  • Дмитрієва С.М. Психологічні особливості педагогічної співтворчості викладача і студентів: Автореф.дис…канд.псих.наук:19.00.07/Ін-т психології ім.Г.С.Костюка. - К., 1996. – 20с.
  • Добрускин М.Е. Социально-психологический портрет вузовского педагога // Социологические исследования. – 1995. - № 9. – С. 137-141.
  • Полуніна О.В. Психологічна компетентність викладача вищого педагогічного навчального закладу як чинник успішності управління процесом учіння студентів. Дис...канд.психол.наук. – К., 2004. – 202 с.

    Тема. Психолого-педагогічні особливості становлення й розвитку психологічної компетентності викладача вищого навчального закладу

    У нових умовах проблема психолого-педагогічної компетентності педагога вимагає комплексного науково обґрунтованого теоретико-методологічного і практичного вирішення. Проте вона і понині залишається недостатньо розробленою. Такий стан справ зумовлений, передусім, тим, що до початку 90-х років у країні декларативна вимога про високий професіоналізм реально недостатньо забезпечувалася науково-методично, організаційно і матеріально.Щоб визначити структуру і зміст професіоналізму викладача (модель професійного педагога), доцільно скористатися результатами дослідження особистості, які дозволяють всебічно врахувати психологічні аспекти в професіоналізмі педагога.Тут діяльність виділяється як основна зовнішня детермінанта формування якостей особистості. Такої точки зору дотримуються багато психологів, зокрема ті з них, хто займався дослідженням професійної праці. Праця створює цілісний комплекс професійної діяльності, повсякденного спілкування, особистісного розвитку і його сукупний результат.

    Науковці пропонують виділяти чотири групи властивостей у структурі особистості [10, 231]:

    • соціально зумовлені особливості;
    • досвід (обсяг і якість наявних знань, навичок, умінь і звичок);
    • індивідуальні особливості різних психологічних процесів;
    • біологічно зумовлені особливості (темперамент, задатки, елементарні потреби та ін.).

    Крім цих підструктур, виділяються загальні властивості особистості - характер і здібності. Дана модель особистості дозволяє провести аналіз професійних вимог до суб'єкта діяльності.

    Серед специфічних особливостей сучасної педагогічної діяльності виділяються такі:

    • метадіяльнісний характер педагогічної праці;
    • властива педагогічній діяльності ситуація перманентної невизначеності, неоднозначності, неалгоритмізованості;
    • вагома роль емоційної сфери всіх учасників педагогічної взаємодії;
    • цілісний характер педагогічної діяльності, неподільність, неможливість її «часткового» засвоєння;
    • велике значення компенсаторних можливостей, властивостей і компонентів особистості в професійній діяльності викладача.
    • Конкретизуючи характеристику особистості педагога, Н. К. Сергєєв [10, 231] виділяє такі аспекти:
    • здатність не тільки привласнювати світ предметів і ідей, але і виробляти їх, перетворювати, творити нові;
    • усвідомлення і прийняття завдань, установок діяльності на всіх етапах її здійснення, здатність і прагнення особистості в необхідних випадках самостійно їх визначати;
    • володіння уміннями, орієнтовними основами діяльності, що реалізовується відповідно до прийнятих або самостійно вироблених установок і завдань;
    • усвідомлення власної значущості для інших людей, відповідальність за результати діяльності, здатність до етичного вибору в ситуаціях колізій, прагнення визначитися, обґрунтувати вибір всередині свого «Я»;
    • здатність дорефлексії, потреба в ній як умові усвідомленого регулювання своєї поведінки, діяльності відповідно до бажань і прийнятих цілей, з одного боку, обмеженнями, «усвідомленням меж власної несвободи» - з іншого;
    • «інтегративна активність», що передбачає активну позицію особистості у всіх вищезгаданих виявах від усвідомленого цілеположення до діалектичного оперування і конструктивного коректування способів діяльності;
    • прагнення і здатність ініціативно, критично й інноваційно рефлексувати і прогнозувати результати діяльності і відносин;
    • спрямованість на реалізацію «само…»: самовиховання, самоосвіти, самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самовизначення, самоідентифікації, самодетермінації тощо;
    • здатність самостійно вносити корективи у свою діяльність, обставини, їй супутні, з урахуванням поставленої мети;
    • внутрішня незалежність від «зовнішнього світу», зовнішніх впливів, незалежність не в значенні їх ігнорування, а в значенні стійкості поглядів, переконань, значення, мотивів, їх корекції, зміни;
    • володіння найважливішими індивідуальними процесуальними характеристиками (різносторонність умінь, самостійність, творчий потенціал та ін.), унікальністю, неповторністю, які є основою для плідних міжсуб'єктних відносин, стимулюють прагнення до взаємодії, співпраці, спілкування.

    Сучасна психолого-педагогічна модель викладача вищої школи та передумови  її формування

    У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів:

    • загальногромадянські риси; властивості, що визначають специфіку педагогічної професії;
    • спеціальні знання, уміння й навички зі спеціальності.        

    Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей.

    Серед них основними є такі:

    • Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань; громадянська активність і цілеспрямованість; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; гуманізм і соціальний оптимізм; високий рівень відповідальності та працелюбність.
    • Морально-психологічні якості: чесність і ясність у взаєминах з людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага до професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність, дисциплінованість і вимогливість.
    • Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість; професійна працездатність; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; педагогічне спрямування наукової ерудиції; педагогічна спостережливість; педагогічна уява та інтуїція; володіння педагогічною технікою; гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока культура мови та мовлення; володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.
    • Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання; висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна „Я-концепція", високий рівень прагнень; емоційна стійкість, витримка й самовладання; саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.
    • Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента й безумовне прийняття його як особистості; педагогічний оптимізм; проектування цілей навчання й прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати; організаторські та комунікативні здібності; духовно-виховний вплив на академічну групу й особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.

    Типологія особистості викладача ВНЗ

    Якщо виходити з положення, що педагогічний процес – це перш за все взаємодія особистостей, то основним засобом впливу педагога стає він сам як особистість, а не лише як спеціаліст, який володіє необхідними знаннями та навичками. Людські якості, вимогливість до самого себе і оточуючим відіграють вирішальну роль в його діяльності і його професійних характеристиках.          Результати спеціальних досліджень фіксують зміни, які відбуваються в уявленнях студентів про авторитетного викладача і про джерела цього авторитету: підвищилося значення особистісних рис і відповідно зменшився склад інших („інструментальних") якостей, необхідних у діяльності викладача.        

    Серед сучасних викладачів студенти виділяють групи [9,316]:

    • Викладачі-„постійні студенти" – вони розуміють студентів, бачать у студентах особистість, залюбки дискутують на різні теми, мають високий рівень інтелекту та професіоналізму.
    • Викладачі-„колишні моряки" – намагаються застосовувати військову дисципліну у ВНЗ; під вловом „дисципліна" ці люди розуміють тотальне безумовне погодження з їхньою точкою зору, вони цінують „рабство", а не інтелект і вміння логічно мислити, намагаються задавити особистість, „я" студента шляхом адміністративних заходів.
    • Група викладачів, які відбувають години, дозволяють студентам робити все, аби лише їм не заважали.

    Старшокурсники серед викладачів бачать: „байдужих", „заздрісних", „обмежених", „панів", „роботів" і т.п., але помічають і тих, хто „викладається на роботі", „насолоджується роботою зі студентами". На їх думку, найбільш розповсюджений тип викладача у ВНЗ – це „викладач-стандарт": „знає предмет, живе своєю роботою, важкий у спілкуванні, впертий, амбіційний, не цікавий ні собі, ні студентам".За результатами досліджень [7, 182], на думку студентів, у викладачів слабо виражені вміння викликати та підтримувати інтерес аудиторії до предмета (3,1), спостерігати за реакцією слухачів (3,0), стимулювати їх до участі в дискусії (2,9). Показово, що 8-9 балами за вміння організувати дискусію студенти оцінили лише 17 % викладачів, 6-7 балів одержали 21 %, 4-5 балів – 40 %, 2-3 бали – 22 % викладачів.Іншими словами на сьогоднішній день існує „проблема викладача".Викладач, як і будь-яка людина, живе у певній системі координат, визначеній попередніми знаннями і почасти на зміни, які відбуваються, не реагує. А конкретна ситуація кожного разу змінюється, за одними й тими ж зовнішніми проявами приховуються різні причини. Загальновідомо, що найконсервативнішими і найбільш стійкими щодо нового у всі часи були й залишаються люди в педагогічній системі [9,316]. Таким чином вони передають апробовані часом знання та вміння. З іншого боку, це стримує і затягує процес адаптації молодого покоління до нових умов, особливо у період швидких соціальних змін. Існуюча система освіти дуже часто відстає від тих перетворень, які відбуваються у соціальній сфері, але в цілому достатньо їх відображає. Нова ситуація, що виникає в суспільстві, обумовлює нові цілі навчання та виховання. Вони, в свою чергу, визначають вимоги до особистості викладача.

    На думку Р.С. Немова [8,530], для того, щоб вчасно і точніше встановити ці вимоги, необхідно зробити таке:

    • Правильно оцінити тенденції політичного, соціального і економічного розвитку суспільства.
    • Визначити, які якості у цьому суспільстві повинна мати людина, щоб суспільство безперервно розвивалося.
    • Встановити, яким повинен бути сучасний педагог, який забезпечує формування і розвиток особистості, яка необхідна суспільству на даному етапі його розвитку.

    Проведені кафедрою педагогіки і психології вищої школи МДУ ім. М.В.Ломоносова дослідження подають такий ідеальний портрет викладача з погляду студентів[9,319].Студенти ідеальним викладачем назвали перш за все людину, яка знає предмет, який викладає, і володіє знаннями з відповідної галузі науки, має широкий світогляд. Серед особистісних рис – чесність, справедливість, вміння бути хорошим психологом, який зможе зрозуміти іншу людину. При цьому студенти молодших курсівна перше місце ставили саме вміння зрозуміти студента, у той час як старшокурсники більш за все цінували компетентність. Такі акценти є закономірними, оскільки важкий період адаптації першокурсників до нових умов потребує психологічної підтримки, надати яку може лише викладач, який розуміє і поважає студента. А коли студент адаптується і навчиться вирішувати свої проблеми самостійно, він стає менш вимогливим у оцінці особистісних якостей викладача і більше звертає увагу на його наукову компетентність.За результатами наукових досліджень О.Б. Крушельницької та А.С.Панасюк [4,49], визначальною складовою у формуванні думки студентів про викладача є оцінка його під час першої зустрічі. Саме перше враження, на їхню думку, має найбільш стійкий вплив на подальшу взаємодію. Крім того, на процес формування образу викладача значно впливає „попереднє сприймання" – попередня інформація, одержана від інших педагогів, від старших студентів або навіть інформація з розкладу чи навчального плану. В результаті студенти заздалегідь бувають у певній мірі обізнані про наукові пріоритети викладача, притаманний йому спосіб контролю знань, наявність або відсутність пунктуальності, рівень демократичності і т.п.Таку картину нескладно пояснити, якщо врахувати, що найважливішу роль в механізмі формування першого враження про людину відіграє стерео типізація. Сприймання викладача при першій зустрічі частіше за все базується на невеликому обсязі інформації, що є у студента і знаходиться під значним впливом уявлень, установок, що склалися раніше відповідно до попереднього досвіду. Зрозуміло, що в ситуації дефіциту інформації про особистісні особливості викладача студент співвідносить його образ з тією класифікацією особистостей, якою він керується в рамках своєї буденної між особистісної взаємодії. В подібній ситуації деякі розбіжності реального „психологічного портрета" конкретного викладача і образу, який виник, більше ніж можливі, тим паче, що суб'єктивне бачення індивідуальних особливостей педагога добудовується в кожному конкретному випадку досить своєрідно. При цьому чим менше нейтральною є ситуація, чим більше партнери зацікавлені одне в одному, тим вища вірогідність помилок сприймання, а значить, помилок у виборі технік подальшої взаємодії.У тих випадках, коли студенти знайомляться з викладачем, з предмету якого найближчим часом не передбачається контроль, вони більш менш точно „вимальовують" його „психологічний портрет". Якщо передбачається залік з легкої, на думку студентів, дисципліни, помилок сприймання, як правило, стає більше. А якщо вже передбачається екзамен, викладача заздалегідь призначають до категорії „садистів-мучителів", або „добрих простачків", або „вимогливих, але справедливих".Основну роль у виникненні „ефекту ореола" грає помилка сприйняття, яку називають фактором  вищості: оскільки викладач апріорі перевищує студента як мінімум за рівнем освіти, новому лектору нерідко приписують компетентність в наукових, особистісних та інших питаннях, які часто виходять далеко за межі дисципліни, яка викладається.У процесі формування враження про викладача наявний також і фактор привабливості: викладач, який сподобався студентові зовнішністю, манерами, голосом або чимось іншим сприймається більш розумним, цікавим, справедливим. При цьому суб'єктивне сприймання кожного студента, з одного боку, стереотипне, що дозволяє формувати „громадську думку" про викладача, а з іншого боку – особистісно унікальне і відповідно створює власний образ.Жодна форма аудиторних занять, включаючи лекції, не позбавляє педагога можливості продемонструвати своє ставлення до студентів. І тоді може виникати третій фактор – фактор ставлення. Як правило, ми оцінюємо людей, які добре до нас ставляться, вище тих, хто цього не демонструє. Ми частіше критикуємо тих, кому ми явно не подобаємося. Однак до кінця семестру (як правило, вже є досвід взаємодії під час іспиту, заліку або в процесі неформального спілкування) студенти часто „бачать" викладача зовсім іншою людиною. 

    Шляхи реалізації професійних якостей викладача ВНЗ

    Особливість професійної діяльності викладача полягає в тому, що вона є складноорганізованою і складається з ряду взаємопов'язаних між собою видів, які мають загальні компоненти. Окремі конкретні види діяльності розрізняють за формою, способами реалізації, часовою характеристикою, функціональною спрямованістю і т.д.        

    Реалізуючи різні цілі діяльності, викладач ВНЗ здійснює такі її види[5,26]: педагогічну, науково-дослідну, професійну (за базовою спеціальністю), адміністративно-господарську, управлінську, комерційну і громадську. Серед перерахованих видів діяльності можна виділити два види творчої діяльності – наукового працівника і педагога.        

    У психології вищої школи розроблені основні вимоги до вузівського рівня системи взаємин "викладач-студент", які б найбільш ефективно позначалися на процесі навчання й виховання студентів:

    • взаємодія факторів "провідності" і факторів співробітництва при організації виховного процесу;
    • формування в студентів почуття професійної спільності з педагогами вузу;
    • орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвинутою самосвідомістю, тим самим подолання рецидивів авторитарних форм виховного впливу;
    • використання в якості факторів керування вихованням і навчанням професійного інтересу студентів і реалізація на його основі педагогічного спілкування та всієї системи виховної роботи;
    • включення студентів у різноманітні форми початкової дослідницької діяльності;
    • створення можливостей для підвищення громадсько-політичної активності студентів через спільну участь їх у формах роботи, які проводяться викладачем: лекції в трудових колективах; участь у зборах і нарадах при деканаті, засіданнях кафедр, наукових семінарів; виступи в пресі тощо; 7)забезпечення наукового співробітництва студентів і викладачів: спільна науково-дослідна робота та написання спільних публікацій, участь у конференціях, виконання спільно з викладачами студентських науково-дослідних робіт, у тому числі й госпрозрахункових;
    • реалізація різноманітної системи неофіційних, не регламентованих контактів викладачів і студентів: бесіди про науку, мистецтво, професії, книги і т.п.;
    • участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі (огляди, конкурси, вечори, спортивні заходи і т.п.); виховна робота кураторів у гуртожитку.

    Отже, можна сказати, що вищій школі на сучасному етапі потрібен викладач:

    • який бачить у кожному своєму студентові не „об'єкт педагогічного впливу", а самостійну особистість, яка знаходиться в постійному розвитку, має право на самоствердження;
    • вміє жити в реальному світі, об'єктивно сприймати факти і працювати з ними, долаючи прагнення заховатись за систему власних психологічних захистів;
    • навчився орієнтуватися у будь-якій ситуації, визначати її психологічні основи, передбачати прямі й опосередковані наслідки кожного свого рішення і вчинку, об'єднувати окремі події в насичені єдиним смислом системи;
    • може долати деструктивний вплив зовнішніх побічних (організаційних, бюрократичних, формальних) факторів на розвиток власної особистості і стосунки з учнями;
    • бере на себе відповідальність за розвиток ситуацій, бо усвідомлює, що саме викладач має розуміти, що відбувається із студентом і як йому допомогти;
    • уміє дозувати міру свого втручання в особисте життя студента, розділяти проблеми на ті, які повинен вирішувати сам студент, і ті, де необхідний його вплив;
    • здатен дозувати ступінь своєї активності, розподіляти увагу між усіма дітьми найоптимальнішим чином;
    • може змінюватися у мінливому світі й змінювати світ на краще.

    Особливого значення на сучасному етапі розвитку вищої освіти в Україні набуває готовність учасників педагогічної взаємодії до встановлення оптимальних взаємин між собою.Оптимальними є педагогічно доцільні взаємини викладачів і студентів, які сприяють самоствердженню особистості й розвитку студента; створюють атмосферу психологічної захищеності, зниження внутрішнього емоційного напруження; формують позитивне взаємне оцінне ставлення один до одного; передбачають взаємообмін окремими соціально-рольовими функціями в дидактичній взаємодії; забезпечують активну участь і співтворчість у спільній навчально-професійній і науково-пошуковій діяльності тощо.

    Література

    • Булах І.С., Долинська Л.В. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів: Навчально-методичний посібник. – К.: НПУ, 2002. – 115 с.
    • Дмитрієва С.М. Психологічні особливості педагогічної співтворчості викладача і студентів: Автореф.дис…канд.псих.наук:19.00.07/Ін-т психології ім.Г.С.Костюка. - К., 1996. – 20с.
    • Добрускин М.Е. Социально-психологический портрет вузовского педагога // Социологические исследования. – 1995. - № 9. – С. 137-141.
    • Полуніна О.В. Психологічна компетентність викладача вищого педагогічного навчального закладу як чинник успішності управління процесом учіння студентів. Дис...канд.психол.наук. – К., 2004. – 202 с.
вгору