Одною з найактуальніших проблем у підлітковому середовищі всіх країн світу є насильство. Діючі в суспільстві гендерні стереотипи спричиняють виникнення цієї проблеми. Заходи, спрямовані на викорінення цього явища, є важливим напрямком виховання гендерної культури молодого покоління.
Проблема буллінгу із соціально-педагогічної точки зору.
Гендерні стереотипи, що діють у суспільстві, сприяють виникненню буллінгу. Виховання гендерної культури молодого покоління повинно включати антибуллінгове направлення. Назва "буллінг" походить від англійського слова'bully', яке означає хуліган, забіяка, людина, яка використовує свою силу і владу, щоб налякати, або заподіяти шкоду слабшим людям. Слово буллінг (bullying) означає агресивну поведінку однієї людини відносно іншої людини з метою заподіяти їй моральну або фізичну шкоду, принизити її і в такий спосіб утвердити свою владу.
Явище буллінгу досить часто зустрічається і в дорослих трудових колективах, проте ця поведінка бере свій початок у молодшому підлітковому віці, коли одним з основних агентів гендерної соціалізації є навчальний заклад. Буллінг є явищем розповсюдженим і серед хлопців, і серед дівчат, хоча частіше до такої поведінки вдаються хлопці. Буллінг є явищем інтернаціональним і досліджується вченими багатьох країн за останні 20 років «буллінг» став міжнародним соціально-психологічним і педагогічним терміном, який означає складну сукупність соціальних, психологічних і педагогічних проблем.
У науковій літературі, присвяченій питанням буллінгу, представлено багато визначень цього явища. Х. Лейманн визначає буллінг як «соціальну взаємодію, через яку одна людина (іноді декілька) зазнають нападів іншої людини (іноді декількох, але, як правило не більше чотирьох) майже щодня впродовж тривалого періоду (декількох місяців), що викликає у жертви стан безпомічності і виключення з групи»
Л. Кішлі вважає, що основною характеристикою буллінгу є емоційне приниження, образа почуттів людини, що призводить до виключення її з групи. Дослідниця зазначає, що буллінг – це агресивна поведінка, яка спрямована приниження почуттів, висловлювання негативних емоцій і принизливих оцінок щодо іншої людини. При цьому буллінг не є порушенням закону, адже в карному кодексі, як правило, немає закону, згідно якого така поведінка карається. Дослідниця виділяє сім ознак буллінгу:
1.Емоційне приниження включає вербальні і невербальні способи вираження. Вербальні способи – це негативно забарвлені висловлювання,використання підвищеного тону, крик, звинувачення у помилках, приниження здобутків і досягнень людини. Невербальні способи – зневажливий погляд, мовчазне засудження, образливі жести тощо.
2.Продовження емоційно образливої і принизливої поведінки впродовж тривалого періоду. Жертви буллінгу визнають, що навіть, якщо неприйняття і несхвалення висловлюється у відносно м’якій формі, але впродовж тривалого періоду, виникає відчуття загнаності і відсутності виходу.
3.Непривітна і недовірлива поведінка також класифікується як буллінг.
4.Втручання у приватне життя людини.
5.Якщо наслідком агресивного, негативного ставлення до людини є погіршення психологічного і фізичного стану цієї людини, то така поведінка визначається як буллінг.
6.Якщо агресор має намір завдати шкоду іншій людині, або дозволяє чи сприяє, щоб ця людина пережила травмуючи події, ця поведінка є буллінгом.
7.Агресор займає вище становище ніж його жертва і відповідно дозволяє собі дії, що принижують гідність і завдають моральної або фізичної шкоди іншій людині.
Британський науковець Н. Данкансон досліджував такий різновид буллінгу як вживання образливих, сексуально забарвлених слів у спілкуванні учнів молодшої і старшої середньої школи.
Вчений зазначає, що світ взаємин підлітків – це дуже закрита сфера. Часто вчителі, батьки, науковці не мають доступу до неї. Міжособистісні конфлікти між дівчатами і хлопцями у середній школі з використанням сексуально забарвленої образливої лексики, відбуваються майже щодня. Чіткі гендерні відмінності простежувалися и цих конфліктах.
Основною діяльністю підлітків є спілкування. Спілкування з однолітками є визначальним для формування соціальної ідентичності молодої людини, зокрема її гендерної складової. Саме у цьому віці формуються майбутні гендерні ролі, які визначають подальший шлях людини у всіх сферах суспільного буття. Дослідник наголошує, що ті моделі гендерної соціалізації, які є загальноприйнятими в суспільстві, і які базуються на розповсюджених гендерних стереотипах, уявленнях яким має бути «справжній чоловік», або «справжня жінка», суттєво впливають на формування соціальної ідентичності молодого покоління. Гендер, або гендерна складова, при цьому є обов’язковим компонентом соціальної ідентичності. Те, що педагоги у більшості випадків ігнорують подібні конфлікти і не знають як поводитися їм самим у подібних ситуаціях свідчить про їх непідготовленість до гендерного виховання молодого покоління, а також про низький рівень гендерної культури суспільства взагалі.
Таким чином, виходить, що культура суспільства, невід’ємною складовою якої є гендер, впливає на підліткову субкультуру, на її формування і розвиток. Підлітки дорослішають, вступають у доросле життя, стаючи повноправними членами дорослого суспільства і, маючи часто болісний і травмуючий досвід спілкування в контексті підліткової субкультури, який впливає на формування і розвиток гендерної культури суспільства. Виходить замкнене коло, розірвати яке може правильне, спрямоване на пом’якшення гендерних стереотипів, гендерне виховання у середній школі.
Буллінг у середній школі потребує не тільки реакції педагогів і адміністрації школи, а й грамотно розроблених, ефективних стратегій, спрямованих на попередження і вирішення подібних ситуацій.
Дж. Салісбері доводить, що до буллінгу частіше вдаються хлопці. Багато вчителів вважають таку поведінку прийнятною для хлопців, аргументуючи своє ставлення стереотипним поясненням «хлопці завжди будуть хлопцями», а отже на генетичному рівні мають схильність до проявів агресії. Сумним наслідком такого ставлення до буллінгу з боку педагогів є також ставлення самих учнів до насильницької і образливої поведінки. Багато дівчат і хлопців вважають таку поведінку нормою.
П. Рандолл, Н. Данкансон у своїх працях підкреслюють, що у дівчат і хлопців, які стають жертвами буллінгу, знижується самооцінка, в деякихвипадках погіршується пам’ять, знижується академічна успішність. До того ж страждають також члени їх сімей (батьки, сестри, брати), які бачать пригнічений стан жертви і не знають як допомогти, бо часто дитина не зізнається у справжній причині свого важкого психологічного стану.
Дж. Салісбері наголошує, що нам всім, а педагогам середніх шкіл особливо, необхідно пам’ятати і постійно нагадувати собі, що такі традиційні чоловічі характеристики як сила, націленість владою і можливість контролювати не є вродженими.
Навчальним закладам рекомендовано регулярно проводити моніторинг ситуацій спілкування учнів на предмет виявлення буллінгу. Це допоможе визначити ефективні заходи, спрямовані на викорінення такої поведінки. Цілі впровадження антибуллінгових шкільних заходів наступні:
-попередити, або зупинити шкідливу поведінку, яка спрямована на
заподіяння шкоди іншому;
-реагувати на випадки буллінгу розумно, адекватно (педагогам і психологам потрібно застосовувати професійні знання і уважне ставлення до кожної дитини);
-захищати учнів, які стають жертвами буллінгу, допомагати їм у подоланні негативних наслідків буллінгу;
-застосовувати дисциплінарні покарання до учнів, які ініціюють буллінг і допомагати їм зробити правильні висновки щодо неприпустимості подібної поведінки і власної відповідальності за свої дії.
Таким чином, ефективна робота з буллінгом, як важливий напрямок виховання гендерної культури молодого покоління, можлива за умови утвердження його у державній освітній політиці. Необхідно готувати педагогів до роботи з буллінгом у навчальному закладі, а також обов’язково залучати психологічні служби, батьків, органи управління освітою, членів громади, правоохоронні служби.