Соціально-психологічні проблеми молоді.

Проблема насилля

   Тисячолітня історія існування людства засвідчила неспростовну, об'єктивну істину – майбутнє має тільки той народ і держава, які пов'язують своє буття і завтрашній день з молоддю, з наступним, прийдешнім поколінням.

   Можна шанувати молодь, пишатися нею, критикувати і навіть засуджувати її дії і вчинки, не поділяти життєву позицію, проте абсолютно неможливо не прислухатися до думок молодих людей, до їхніх поглядів, не брати до уваги особливості ідеалів, інтересів, запитів і потреб юнаків і дівчат, до їхніх ціннісних орієнтацій і навіть нетерпимості, безапеляційності, радикалізму. За будь-яких обставин і в будь-які часи ситуація стосовно молоді і в молодіжному середовищі утворювалася саме у такий спосіб. Мабуть, найстабільнішими,  найдосконалішими і найдемократичнішими є ті суспільства, де різні покоління людей, - незалежно від їхніх принципових відмінностей і навіть суперечностей, -  можуть свідомо зробити крок назустріч одне одному, здатні співпрацювати та дбати про взаємну самореалізацію. Така ситуація може статися лише за умови,  якщо молоде покоління відповідним чином сформоване і підготовлене до життя.

   Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським

суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо

дітей і молоді. Слід зазначити, що ця проблема лише стає предметом широкого громадського й наукового обговорення в Україні.

   Незважаючи на нестачу даних щодо масштабів насильства у сім'ї в його

різноманітних формах, тієї інформації, що є вже достатньо для того, щоб

привернути до цього явища широку увагу. Оскільки випадки насильства у сім'ї в офіційних статистичних джерелах зазвичай не виділяють в окрему категорію і вони складають вагому долю латентної (прихованої) злочинності, то скласти уяву про справжні масштаби різноманітних видів насильства у сім'ї дуже важко.

   У Всесвітній організації охорони здоров'я вважають, що Україна посідає 5

місце в Європі за рівнем насильства серед молоді. Так за даними Всесвітньої

організації охорони здоров‘я, виглядає статистика рівня насильства. Лідером є російська молодь. У цій країні найбільше вбивств. За основу дослідження взято кількість смертей молодих людей від ножових поранень та інших травм,  завданих однолітками. Загалом від насильства у Європі щодня гине 40 молодих людей у віці від 10 до 29 років, або 15 тисяч на рік. 4 із 10 смертей – це вбивства за допомогою ножа. Кількість молодих людей, що зазнає травм і потрапляє до лікарні із пораненнями, у багато разів більша, кажуть у Всесвітній організації охорони здоров’я. В організації переконані, що більшості цих смертей можна24  було б уникнути, якби у суспільстві активніше запобігали насильству серед молоді.

   Одним із основних джерел домашнього насильства є пережитки

патріархальної свідомості в сучасному світі. В патріархальному суспільстві

повністю домінували чоловіки, які були зобов'язані забезпечити сім'ю всіма

необхідними ресурсами для життя, а також захищати її від будь-якої зовнішньої загрози. При цьому жінки і діти були зовсім безправними і повністю підкорялися чоловіку. Влада чоловіків підтримувалась шляхом жорстокого насильства. Культурна традиція, яка підтримувалась релігією, не просто виправдовувала насильство в сім'ї, але і робила його обов'язковим елементом життя. У наш час існують чисельні стереотипи, успадковані від патріархального суспільства, які у суспільній свідомості виправдовують насильство. Достатньо згадати відоме прислів'я «Б’є – значить любить» або розповсюджену думку про те, що жінки самі провокують насильство над ними, не виконуючи законних вимог чоловіка. В основу цих стереотипів покладено уявлення про другорядну роль жінки.

   Об'єктивно сприяє збереження домашнього насильства і економічна

нерівність між чоловіками і жінками. У країнах з ринковою економікою, в тому числі і в найдемократичніших країнах, більшість власності знаходиться в руках чоловіків. Подібна ситуація склалась і в Україні. Нерівною є і оплата праці. До цього слід додати, що рівень безробіття серед жінок є значно вищим, ніж серед чоловіків. Ця економічна нерівність робить жінку залежною від чоловіків, що об'єктивно сприяє домашньому насильству.

   Одним із джерел поширення насильства фахівці називають необмежений

доступ дітей і молоді до мережі Інтернет і телебачення. Кажуть, що алкоголь,

наркотики і низький рівень життя стають основною причиною злочинів. Згідно із даними ВООЗ, проведеного у 40 країнах світу, українські діти усіх вікових категорій вживають алкоголю більше, ніж у будь-якій іншій країні світу. Лише одна цифра досліджень: щотижня алкогольні напої вживає майже п‘ята частина 11-річних дітей. Витоки насильства не можна зводити лише до алкоголю, наркотиків та телебачення – існує кілька причин [1].

   Агресія та насильство – це системні явища, які не мають однієї-єдиної

причини. Так само як,наприклад,злочинність - вона не має єдиного кореня.

   Агресія людини має більше десяти чинників.

   По-перше, це особистісні чинники: особливості характеру та світогляду

людини, ціннісні орієнтації, стиль життя людини і стиль взаємин з однолітками або дорослими. Також існує науково доведений факт, що існує зв’язок між рівнем агресивності та рівнем тривожності.

   По-друге, це чинники, які ми називаємо соціальними або соціально-

психологічними. Це вплив сім’ї, вплив однолітків або інших близьких людей,

безумовно, вплив ЗМІ та комп’ютерів. Зараз західні та вітчизняні науковці

активно працюють над проблемою впливу комп’ютерних ігор.

Зараз дійсно багато говорять про те, що потрібно заборонити показ насильства у певні години на телебаченні, обмежити агресивні комп’ютерні  

ігри. Але чи можна одними іграми чи телевізором пояснити таку високу

статистику насильства?

   Насильство було завжди: у первісні часи, античні, середньовічні. Але воно

пов’язане з різними чинниками. І якщо ми будемо вважати, що насильство – це лише комп’ютерні ігри й телебачення або лише економічні негаразди, то це,  звісно, буде помилкою. Тобто, вирішуємо одну проблему, але залишається багато інших чинників.

   Одні дослідники вважають, що дійсно існує прямий причинно-наслідковий

зв’язок між переглядом сцен насильства на телебаченні та зростанням кількості агресивних проявів. Інші дослідники теж думають, що такий зв’язок є, але він дещо інший. Після перегляду сцен насильства, з одного боку, зменшується кількість агресивних проявів – відбувається свого роду катарсис. Але з іншого боку, багато людей стають толерантними, терпимими до проявів агресії, вони починають вважати, що агресія – це норма. Якщо з ранку до вечора телебачення показує ці сцени і жорстокість, то людина, зокрема підліток, починає вважати,  що світ дійсно такий, і його треба таким приймати. Тобто, когось побити або вбити – це з одного боку, погано, але з іншого боку – ну що ж зробиш…

   За результатами соціологічного дослідження на тему «Підлітки і

насильство» виявилось,що 72 відсотки опитаних вважають насильство

проблемою, актуальною для сучасного українського суспільства. На думку

підлітків, найбільшу небезпеку для особистості становить насилля старших

дітей над молодшими. Варто замислитись і над наступним: 20 відсотків

тінейджерів хоч раз самі ставали ініціаторами кривдження інших. Свідками

насильства над іншими були 36 відсотків опитаних. Майже половині доводилось самим зазнавати насильства (52 відсотки дівчат і 32 відсотки юнаків). І лише 4 відсотки не були ні свідками, ні учасниками, ні жертвами кривдження. До того ж 12 відсотків підростаючого покоління вважають фізичне насильство в середовищі ровесників не чим іншим, як «школою життя»; майже чверть –  проявом деградації молодих людей, а більшість – 42 відсотки трактують це явище,як перший крок до протиправних дій та злочину; ще 14 відсотків – просто як, поширене в молодіжному середовищі явище [2].

   Для того, щоб запобігти проявам кривдження дітей потрібно вживати

певних заходів. Наприклад, введення у навчальних закладах спеціальних

предметів «конфлікти і спілкування», «статеве виховання», «права дитини та

підлітка»,створення центрів для допомоги молодим людям, котрі зазнали

насильства; активізація діяльності психологів, педагогів, соцпрацівників,

журналістів щодо розв’язання молодіжних проблем; посилення взаємодії школи і церкви, співпраці батьків та педагогів.

Література:

1. Л. Максимович, Л. Гук. Проблема насильства: стратегія запобігання, перспективи подолання.

2. Соціологічне дослідження на тему «Підлітки і насильство»