Серед сучасної учнівської та студентської молоді останнім часом надзвичайно загострилася проблема насильства, довготривалих агресивних проявів та третирування в міжособистісних відносинах підлітків, юнацтва. Такі відносини отримали назву булінг, розповсюдження якого протягом останніх років визнано в освітній практиці та є соціальною проблемою.

Явище булінгу надзвичайно поширене в сучасних загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, психологи й педагоги багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно усувати його, але цю проблему іноді замовчують, не афішують випадки знущань, її не прийнято обговорювати. За таких умов проблема не усувається, навпаки, вона набуває більших обсягів і жорстокіших проявів. Запобігання та профі­лактика випадків насильства у навчальних закладах є найважливішим завданням педагогів та психологів, оскільки жорстоке ставлення до учня або студента неминуче призводить до низки руйнівних наслідків.

Булінг (bullying, від анг. bully - хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) — це форма психічного насильства у вигляді тиску, дискримінації, цькування, бойкоту, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи.

Булінг характеризують чотири головні компоненти:

1) агресивна й негативна поведінка;

2) булінг здійснюється систематично;

3) булінг відбувається у взаємовідносинах, учасники яких мають неоднакову владу та фізичні можливості;

4) булінгова поведінка є навмисною.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні до жертви, прагнення підкорювати собі, боротьба за лідерство, потреба в підпорядкуванні лідерові або нейтралізації суперника; зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них; агресивність; наявність у жертви психічних і фізичних порушень; відсутність предметного дозвілля; бажання принизити заради задоволення, розваги чи самоствердження; потреба в самоствердженні та навіть у задоволенні садистських потреб окремих осіб.

Булінг у середовищі учнів (студентів) може виникати й тоді, коли відбувається боротьба між слухачами за вищий статус у груповій ієрархії, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю учнем (студентом) свого мікросоціуму.

Рольова структура булінгу має три елементи:

• булер, або булі: переслідувач, агресор;
• жертва;
• спостерігачі.

Жертвою цькування може стати абсолютно будь-яка дитина, не дивлячись на те, якою б сильною або здібною вона не була б. Однак найчастіше жертвами стають ті, хто найбільше виділяється (дивно одягнений, дивно поводиться, неохайний). Також потенційними жертвами можуть стати ті, хто швидко втрачає самоконтроль, легко піддається емоціям.

Булерами ж найчастіше стають ті, хто ростуть без заборон та авторитету батьків, але в той же час їм не вистачає уваги і поваги дорослих. У більшості таких дітей – яскраво виражені нарцисові риси характеру. Їм весь час доводиться самостверджуватися за рахунок інших людей, доводити власну перевагу.

За даними нещодавнього дослідження ЮНІСЕФ, з проблемою булінгу в Україні протягом останніх трьох місяців стикалися 67% опитаних віком від 11 до 17 років – учнів та студентів загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів.

Що робити? На це питання шукали відповідь викладачі БЕГК БДПУ під час тренінгового заняття «Що таке булінг? Профілактика виникнення та подолання проявів булінгу в учнівському та студентському середовищі». Ось яких висновків дійшли педагоги:

• Припинити глузування. Із самого першого дня роботи класним керівникам та кураторам навчальних груп І курсу слід вживати заходи щодо припинення глузування серед учнів та студенів над невдачами одногрупників (усі ми можемо помилятися, і кожен із нас має право на помилку), учити вихованців бути толерантними, емпатійними до одногрупників, уміти допомагати та підтримувати одне одного у складних ситуаціях.
• Навчати схвалювати. Навчити учнів (студентів) терпимості - не надто хороша мета. Хто хоче, щоб його терпіли? Кожна людина потребує схвалення.
• Уникати ярликів. У жодному разі не чіпляти на учнів (студентів) «негативні ярлики». Якщо вихованця вперто називати «бешкетником», йому не залишиться нічого, окрім бешкетувати на знак протесту. Говорити слід лише про дії учнів (студентів), але при цьому не оцінювати самих вихованців особисто.
• Мислити сучасно. Старі методи – карати учнів (студентів), які цькують однолітків, уже в минулому. Значно дієвіше пояснювати вихованцям, які трагічні наслідки може мати булінг. Зараз, на жаль, чимало повідомлень про юнаків та дівчаит, які через цькування наклали на себе руки - просто треба доносити до відома учнів (студентів) цю інформацію. Хіба хоче хтось із них у буквальному розумінні вбити навіть не надто приємного одногрупника?
• Увести співчуття до розкладу. Покарання винного і запобігання контакту між «задиракою» та «жертвою» - заходи епізодичні, а тому не надто дієві. Значно корисніше використовувати сучасні ефективні виховні форми роботи, метою яких є формування в учнів (студентів) моральних якостей, емпатії, толерантності (Проведення семінарів, тренінгів, відеолекторіїв, круглих столів, годин відкритих думок, бесід з учнями (студентами) щодо переваги здорового мікроклімату в колективі навчальної групи над проявами насильства).
• Розвивати творчі здібності. Підійти до цього питання треба творчо. Відомо, що творчість чудово сприймають учні та студенти, а творча робота допомагає їм значно краще засвоїти те, що намагаються донести викладачі. Необхідно пов’язувати творчість із виховною роботою. Разом із учнями (студентами), наприклад, можна написати сценарій та організувати виставу, присвячену темі цькування, або ж улаштувати виставку малюнків на цю тему, конкурс стіннівок, конкурс соціальної реклами та інформаційних буклетів із проблем профілактики негативних тенденцій у молодіжному середовищі.
• Заохочувати учнів (студентів) брати активну участь в житті навчальної групи, коледжу, університету, міста Бердянська. Треба розкривати та розвивати здібності кожного учня (студента), заохочувати вихованців брати участь у групових, загальноколеджних, міських заходах (квестах, спортивних змаганнях, виставках, концертах, тренінгах, суботниках, походах, дослідницьких проектах, гуртках тощо).
• Співпрацювати з батьками. Планомірно працювати з родинами, обов'язково цікавитися в батьків про проблеми дитини заїкання, епілепсія, інші хвороби. На батьківських зборах надавати інформацію батькам про булінг, проводити дискусії з метою обміну досвідом батьків щодо методів, прийомів виховання сучасної молоді, обговорення шляхів запобігання булінгу в родині, в навчальному закладі та поза ним тощо.
• Залучати суспільство. Учні (студенти) повинні дізнатися, що цькування - це неприйнятно. А щоб повірити в це, вони повинні це почути від багатьох людей. Слід запрошувати гостей, бажано авторитетних серед молоді, можливо, навіть місцевих знаменитостей, для проведення бесід про булінг і його неприйнятність у престижних колах суспільства. За потреби – залучати фахівців: психологів, психотерапевтів, представників громадських організацій. Також слід створювати в учнів (студентів) враження, що життя за межами коледжу приємне та безпечне, а не залякувати їх розповідями про те, які жахи чекають на них після закінчення навчального закладу, адже ці розповіді налаштовують на те, що невдовзі доведеться боротися за власне життя з цілим світом, і змушують заздалегідь «гострити кігті» об одногрупників.