У межах Тижня комісії філологічних дисциплін викладач Семеняка Л.І. провела навчальну лекцію «Історія українських правописів».
Чи знаємо ми, які зміни відбувались протягом останніх століть у мові та мовознавстві, які літери з’являлись і зникали, які вилучали та потім поновлювали і з яких причин, хто і коли укладав українські правописи, яких змін вони зазнавали, якими були долі українських мовознавців за часів радянської влади?
Всі ці питання обговорювались студентами груп відділення «Професійна освіта» 221,321,421,702.
Найбільше уваги було приділено так званому «скрипниківському», або «харківському» правопису 1928 року, який став одним з перших, який увібрав особливості української мови на основі діалектів заходу та сходу України. Проте протримався на офіційному рівні недовго, всього 4 роки. Вже у 1933 році радянська влада визнала його «націоналістичним».
Головним аргументом, який висунули комуністи про скасування «скрипниківки», стало відмежування української від мови, якою говорять звичайні маси робітників і селян, а також «недоречне» відокремлення від російської мови.
1933 року «скрипниківку» спростили та забрали виняткові риси української мови, зробили її норми схожими до російської.
Трагічною складала доля для укладачів правопису. Радянська влада влаштувала проти них репресії: деяких знищила, інших – довела до самогубства.
2019 року в Україні затвердили нову редакцію правопису, що є чинною до сьогодні. У ній Національна комісія з питань правопису відновила деякі особливості «скрипниківки», а на деякі правила дала паралельні форми.
Тож вивчаймо не тільки самі правила, а і як вони творились, знаймо свою історію і формуємо своє адекватне майбутнє!
